Проект Закону України «Про автомобільний транспорт»

Проект Закону

 

Пропозиції

 

Обґрунтування

запропонованих пропозицій

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про автомобільний транспорт

 

Цей закон встановлює правові основи діяльності в галузі автомобільного транспорту.

Державне регулювання в галузі автомобільного транспорту спрямоване на гарантування  безпеки та якості перевезень пасажирів та вантажів, створення ефективного ринку перевезень в умовах добросовісної конкуренції, задоволення потреб суспільства і економіки у наданні  послуг автомобільного транспорту, дотримання національної безпеки, забезпечення ефективного споживання ресурсів та зменшення техногенного впливу на довкілля.

 

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 1.1. Терміни та визначення понять

1. У цьому Законі наведені терміни і поняття вживаються в такому значенні:

1)     автобус – транспортний засіб, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння більше ніж дев’ять з місцем водія включно;

2)     автобусний маршрут – шлях проходження автобуса між початковим та кінцевим пунктами з визначеними місцями на дорозі для посадки (висадки) пасажирів;

3)     автобусний маршрут загального користування – автобусний маршрут доступний для всіх осіб, на якому здійснюють регулярні пасажирські перевезення на умовах, затверджених відповідним організатором перевезень або компетентними органами із забезпечення виконання міжнародних договорів у сфері автомобільного транспорту у разі міжнародних перевезень;

4)     автобусний маршрут міжміський – автобусний маршрут, що з’єднує населені пункти, відстань між якими перевищує 50 км;

5)     автобусний маршрут міжнародний – автобусний маршрут, який перетинає державний кордон України;

6)     автобусний маршрут міжобласний – приміський чи міжміський автобусний маршрут, який виходить за межі території Автономної Республіки Крим чи області і має за межами цієї території зупинку, передбачену розкладом руху автобуса, затвердженим відповідним організатором перевезень;

7)     автобусний маршрут міський – автобусний маршрут, який не виходить за межі території населеного пункту;

8)     автобусний маршрут нерегулярних перевезень – автобусний маршрут, на якому здійснюють нерегулярні пасажирські перевезення;

9)     автобусний маршрут приміський – автобусний маршрут, що виходить за межі населеного пункту і протяжність якого не перевищує 50 км;

10)  автобусний маршрут спеціальних перевезень – автобусний маршрут, на якому здійснюють  регулярні спеціальні пасажирські перевезення;

11)  автомобіль – колісний транспортний засіб, який урухомлює джерело енергії, що встановлене на цьому транспортному засобі, має не менше чотирьох коліс;

12)  автомобіль вантажний – автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів;

13)  автомобіль легковий – автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння не більше ніж дев’ять з місцем водія включно;

14)  автомобільний перевізник – фізична або юридична особа – суб’єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

15)  автомобільний транспортний засіб – автомобіль (автобус, вантажний чи легковий автомобіль), причіп чи напівпричіп, сполука автомобіля з причепом чи напівпричепом (автопоїзд);

16)  автопавільйон – споруда на автобусній зупинці для короткочасного перебування пасажирів;

17)  автостанційний збір – плата за надання обов’язкових послуг автостанціями, що справляється з осіб, які придбавають квитки на проїзд автобусами приміських, міжміських та міжнародних маршрутів, і включається до вартості квитка;

18)  автотранспортне підприємство − підприємство, яке забезпечує процеси перевезення та процедури і процеси утримання транспортних засобів;

19)  атестація автостанцій – обстеження автостанцій на відповідність встановленим вимогам з видачею відповідного свідоцтва;

20)  безпечність технічного стану – відповідність транспортного засобу вимогам, встановленим до конструкції та експлуатаційних характеристик, відповідно до інформаційного забезпечення наданого виробником;

21)  вантажні перевезення – перевезення вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами;

22)  великоваговий транспортний засіб – транспортний засіб з вантажем або без вантажу, хоча б один з вагових параметрів якого перевищує встановлені на території України максимальну масу чи осьову навантагу;

23)  великогабаритний транспортний засіб – транспортний засіб з вантажем або без вантажу, хоча б один з габаритних параметрів якого перевищує встановлені на території України параметри;

24)  внутрішні перевезення – перевезення пасажирів і вантажів на території однієї держави;

25)  водій – особа, яка керує транспортним засобом;

26)  графік руху – документ (таблиця), що містить дані про час відправлення певного рейсу автобуса, що здійснює перевезення пасажирів на маршруті, з початкової зупинки маршруту, прибуття, час стоянки, відправлення послідовно з кожної наступної зупинки з визначенням їх назви, місця розташування та відстані від початкової зупинки та відправлення з кінцевої зупинки у зворотному напрямку із зазначенням прибуття, стоянки, відправлення послідовно з кожної зупинки, відстані від кінцевої зупинки та час прибуття на початкову зупинку.

27)  дозвіл на здійснення міжнародних перевезень автомобільним транспортом – документ, що видається уповноваженими органами міжнародним автомобільним перевізникам для виконання перевезень територією Договірної Сторони, у тому числі і з метою транзитного перевезення, а також здійснення інших видів перевезень, передбачених законодавством;

28)  дозвіл узгодження умов та режимів перевезень – дозвіл, що видається уповноваженими органами на проїзд великовагового та (або) великогабаритного транспортного засобу;

29)  документи на вантаж – документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про транспортно-експедиторську  діяльність», «Про транзит вантажів», інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом;

30)  досвід роботи – сумарний  строк діяльності суб’єкта господарювання за визначеним напрямком діяльності;

31)  експлуатаційний життєвий цикл транспортного засобу (його складника) – сукупність процесів застосування за призначенням, підтримування роботоздатності, енергоефективності, безпечності технічного стану транспортного засобу (його складника) для людей та довкілля, а також систематичного передавання на утилізування швидкозношуваних складників, експлуатаційних рідин у період від уведення транспортного засобу до сфери технічної експлуатації до передання його на утилізування;

32)  єдині технічні приписи – технічні регламенти – Правила Європейської Економічної Комісії Організації Об`єднаних Націй (Правила ЄЕК ООН), які є додатками до Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів, підписаною 20 березня 1958 року в м. Женева, з поправками 1995 року (Женевська Угода 1958 року);

33)  замовник транспортних послуг – юридична або фізична особа, яка замовляє транспортні послуги з перевезення пасажирів чи/та вантажів;

34)  затвердження типу колісного транспортного засобу, частин та обладнання – сукупність процедур, за допомогою яких уповноважений орган затвердження типу підтверджує, що тип колісного транспортного засобу, частин та обладнання відповідає визначеним технічним приписам;

35)  зимовий сезон – період часу, який розпочинається датою досягнення природних умов, за яких впродовж семи діб утримується температура навколишнього природного середовища нижче ніж плюс 5 °С, а закінчується датою досягнення природних умов, за яких впродовж семи діб утримується температура навколишнього природного середовища вище ніж плюс 5 °С;

36)  зупинка – спеціально облаштована територія, що знаходиться на маршруті автобуса, для очікування автобуса, посадки і висадки пасажирів;

37)  індивідуальне затвердження транспортного засобу, частин та обладнання – сукупність процедур, за допомогою яких уповноважений орган затвердження типу чи орган із сертифікації підтверджує, що конкретний окремо взятий колісний транспортний засіб, партія частин та обладнання відповідають визначеним технічним приписам;

38)  індивідуальна книжка водія – документ установленого зразка, в якому зазначається інформація щодо перевірки технічного стану транспортного засобу та стану здоров’я водія перед виїздом на маршрут, а також режим його праці і відпочинку;

39)  інформаційне забезпечення від виробника, імпортера колісного транспортного засобу – інформація, необхідна для ідентифікації транспортного засобу, його складників та систем, визначення вимог щодо безпеки, технічного стану, технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів;

40)  інфраструктура автомобільного транспорту – сукупність суб’єктів і об’єктів, за допомогою яких забезпечують ефективні й безпечні для життєдіяльності людей, довкілля та держави процеси перевезення пасажирів та (або) вантажів колісними транспортними засобами, також у комбінації їх із засобами інших видів транспорту;

41)  квиток на проїзд – документ установленої форми, який підтверджує факт укладення з пасажиром договору перевезення;

42)  колісний транспортний засіб – транспортний засіб, призначений для руху безрейковими дорогами, який використовується  для перевезення людей і (або) вантажів, а також перевезення і урухомлення під час руху чи на місці встановленого на ньому обладнання чи механізмів для виконання спеціальних робочих функцій;

43)  комбіноване перевезення – комбінація перевезення вантажу транспортними засобами зі зміною виду транспорту;

44)  комерційні перевезення автомобільним транспортом – надання послуг з перевезення пасажирів чи/та вантажів або здійснення цих перевезень для власних потреб суб’єктами господарювання;

45)  компетентний орган із забезпечення виконання міжнародних договорів у сфері автомобільного транспорту – центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту (далі – компетентний орган);

46)  літній сезон − період часу впродовж календарного року у проміжок часу між датами кінця і початку зимового сезону;

47)  ліцензійна картка транспортного засобу – документ, який містить реєстраційні дані ліцензії та транспортного засобу;

48)  маршрутне таксі – автобус загального призначення пасажиромісткістю не більше 16 місць, який використовується у режимі маршрутного таксі для перевезення пасажирів у кількості, що не перевищує кількість місць для сидіння;

49)  міжнародні перевезення пасажирів і вантажів – перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону;

50)  міжнародне човникове (маятникове) перевезення – перевезення групи пасажирів, що здійснюються у визначений строк з території однієї держави до місця тимчасового перебування на території іншої держави з наступним поверненням групи автобусом того ж перевізника в державу її початкового від’їзду;

51)  напівпричіп – причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача;

52)  небезпечний вантаж – речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності і неочищена тара з-під них, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об’єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними  договорами України або за результатами випробувань, залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину, віднесено до одного з класів небезпечних речовин;

53)  нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом – це одноразові перевезення групи попередньо визначених замовником перевезень пасажирів згідно з письмовим договором, укладеним між перевізником і замовником перевезень на певний день і час, які не можуть здійснюватись щоденно чи з визначеним інтервалом і не мають елементів регулярних і спеціальних перевезень, що постійно повторюються, таких, як маршрут, час і місце відправлення-прибуття, пункти посадки-висадки пасажирів;

54)  оборотний рейс – шлях руху автобуса від початкової до кінцевої і у зворотному напрямку – до початкової зупинки маршруту;

55)  об’єкти інфраструктури автомобільного транспорту – рухомі і нерухомі об’єкти, за допомогою яких забезпечують функціонування автомобільного транспорту, зокрема:

— автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів;

— автомобільні дороги відповідно до законодавства України;

— автотранспортні підприємства чи транспортні підрозділи інших підприємств, що забезпечують експлуатаційний життєвий цикл колісних транспортних засобів (їхніх складників);

— підприємства перевантажування, тимчасового зберігання вантажів;

— транспортні термінали для комбінованих перевезень, підприємства з надання послуг із забезпечення життєдіяльності пасажирів до і після їх перевезення;

— підприємства технічного сервісу транспортних засобів;

— підприємства чи підрозділи підприємств, які здійснюють технічний контроль колісних транспортних засобів;

— підрозділи та мережі зв’язку і інформаційного забезпечення автотранспортних чи інших підприємств, які забезпечують своєчасний обмін даними та доведення необхідної інформації до органів управління об’єктами інфраструктури та транспортними процесами;

— підрозділи і засоби виконання функцій відповідно до Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту»;

— засоби навантажування, перевантажування;

— мережі тепло-, газо-, водо- та електропостачання, каналізації, очисних технологічних споруд;

— інші засоби, обладнання, інженерні комунікації, розташовані в межах об’єктів інфраструктури і призначені для убезпечення процесів надання транспортних послуг, забезпечення державного нагляду (контролю) на автомобільному транспорті;

— заклади, підприємства та організації, які здійснюють підвищення кваліфікації та навчання працівників галузі автомобільного транспорту та суміжних галузей;

— науково-дослідні установи і підприємства, випробувальні центри і лабораторії, автополігони, які здійснюють дослідження і наукове забезпечення у галузі автомобільного транспорту;

56)  окреме затвердження транспортного засобу, частин та обладнання – комплект документів, за допомогою якого підтверджують, що тип транспортного засобу, частини та обладнання відповідає вимогам Женевської Угоди 1958 року та окремого Правила ЄЕК ООН;

57)  організатор перевезень – орган виконавчої влади, який організовує перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування на відповідній території та проведення конкурсу з визначення перевізника для роботи на автобусному маршруті загального користування відповідного сполучення на договірних засадах та здійснює постійний контроль за виконанням перевізниками умов договору;

58)  параметри комфортності автобуса – конструктивні параметри та обладнання автобуса, які визначають комфортність поїздки пасажира;

59)  пасажирські перевезення – перевезення пасажирів легковими автомобілями або автобусами;

60)  паспорт автобусного маршруту – документ, що визначає умови здійснення перевезень на маршруті та його характеристику і містить: схему маршруту, розклад руху, графіки режимів праці та відпочинку водіїв, інформацію про небезпечні місця, вартість проїзду та транспортні засоби,що можуть використовуватись на маршруті із зазначенням їх категорії, класу, пасажиромісткості,  відповідності певному рівню екологічних стандартів;

61)  паритетне виконання перевезень – виконання зустрічних рейсів одного і того ж маршруту міжміського, міжобласного та міжнародного сполучення, що здійснюються перевізниками, відповідно уповноваженими організаторами перевезень, до управління яких належать кінцеві пункти маршруту;

62)  перевезення для власних потреб – це перевезення, що здійснюються суб’єктами господарювання власними транспортними засобами без отримання прибутку для забезпечення власних потреб. Транспортним засобом повинен управляти водій, що є в штаті особи користувача або його власник;

63)  підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів для надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів – спеціальне навчання водіїв для одержання додаткових актуалізованих знань щодо законодавчих, організаційно-технологічних норм і правил надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;

64)  підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів автомобільного транспорту – спеціальне навчання, що проводиться з метою поглиблення раніше здобутих знань, умінь та навичок керівників і спеціалістів, вивчення та дотримання ними чинних правил, вимог актів законодавства та нормативних документів у сфері надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, з питань безпеки перевезень, охорони праці та пожежної безпеки відповідно до визначеного напряму їх діяльності;

65)  підготовка до утилізування – демонтаж або видалення, накопичення до транспортної норми відповідно до законодавства, забезпечення систематичного передавання швидкозношуваних, пошкоджених складників та експлуатаційних матеріалів, що втратили споживчі властивості, транспортного засобу на пункт збору чи перероблення відповідно до законодавства;

66)  підприємство технічного сервісу – підприємство, яке забезпечує технічні операції і процеси з утримання транспортних засобів у безпечному технічному стані відповідно до технічних умов виробника та норм законодавства;

67)  послуга з перевезення пасажирів чи вантажів – перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату чи за власний кошт;

68)  причіп – транспортний засіб без власного джерела енергії, пристосований для буксирування автомобілем;

69)  регулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом – це перевезення пасажирів на автобусному маршруті за певною схемою маршруту і розкладом руху;

70)  рейдова перевірка (перевірка на дорозі) – перевірка центральним органом виконавчої влади з питань безпеки на наземному транспорті транспортних засобів суб’єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури;

71)  рейс – шлях руху транспортного засобу між початковим та  кінцевим пунктами певного маршруту;

72)  ремонтник авторизований – суб’єкт господарювання, який має повноваження від виробника транспортних засобів надавати послуги (виконувати роботи) з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, їхніх систем, складників в мережі технічного сервісу цього виробника;

73)  ремонтник незалежний − суб’єкт господарювання, який надає послуги (виконує роботи) з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів, їхніх систем, складників поза мережею технічного сервісу виробника транспортних засобів;

74)  робочий орган конкурсного комітету – підприємство (організація), залучена організатором для робіт з підготовки проведення конкурсу, яка має фахівців у галузі автомобільного транспорту з досвідом роботи організації пасажирських перевезень не менше ніж п’ять років;

75)  розклад руху – документ (таблиця), що містить сукупність графіків руху автобусів на всіх рейсах маршруту та підсумкові дані про кількість рейсів, час роботи маршруту (початок – закінчення), періодичність виконання рейсів (дні тижня), сезонність та специфіку роботи маршруту (маршрут вихідного дня), категорію, клас та кількість автобусів, що здійснюють перевезення на маршруті;

76)  свідоцтво професійної компетентності – документ установленого зразка, що засвідчує компетентність суб’єкта персоналу автомобільного транспорту, діяльність якого пов’язана з наданням послуг автомобільного транспорту;

77)  сертифікат відповідності обладнання – документ, яким виробник підтверджує, що партія частин та обладнання відповідає затвердженому типу;

78)  сертифікат відповідності послуг з перевезення пасажирів автобусами – документ, яким орган із сертифікації, підтверджує, що процеси перевезення та процедури і процеси з утримання транспортних засобів автотранспортного підприємства відповідають вимогам цього закону;

79)  сертифікат відповідності транспортного засобу – документ, яким виробник підтверджує, що окремо взятий транспортний засіб відповідає затвердженому типу;

80)  сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження – документ, яким уповноважений орган затвердження типу чи орган із сертифікації підтверджують, що окремо взятий транспортний засіб чи партія частин та обладнання, які не мають сертифіката типу, відповідають визначеним технічним приписам;

81)  сертифікат типу транспортного засобу, частин та обладнання – документ, яким уповноважений орган затвердження типу підтверджує, що тип транспортного засобу, частин та обладнання затверджено відповідно до вимог законодавства;

82)  спеціальні регулярні перевезення – це перевезення певних категорій пасажирів, які здійснюються за письмовим договором між замовником перевезень і перевізником на певному  маршруті за розкладом на умовах, визначених паспортом цього маршруту, погодженим з відповідним організатором перевезень. Спеціальні регулярні перевезення призначені для перевезення працівників на роботу і з роботи, перевезення школярів, студентів, учнів профтехучилищ на навчання та з навчання;

83)  суб’єкти інфраструктури автомобільного транспорту – це юридичні та фізичні особи-підприємці, які забезпечують усі або окремі процеси безпечного утримання і щозмінного допуску колісних транспортних засобів до руху, перевезення пасажирів та (або) вантажів, тимчасового зберігання вантажів, перебування пасажирів на об’єктах інфраструктури, підвищення кваліфікації персоналу, виконання функцій відповідно до Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту»;

84)  технічні приписи – єдині технічні приписи (Правила ЄЕК ООН), нормативно-правові акти, технічні регламенти, національні стандарти, нормативні документи, технічні вимоги, що стосуються певних категорій транспортних засобів чи обладнання, які застосовуються у законодавчо регульованій сфері;

85)  транспортний засіб загального призначення – транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів (автобус, легковий автомобіль, вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу);

86)  транспортний засіб комерційного призначення – транспортний засіб комерційного призначення – зареєстрований колісний транспортний засіб, що використовується суб’єктом господарювання для надання послуг з перевезення пасажирів та (або) вантажів чи здійснення цих перевезень для власних потреб;

87)  транспортний засіб особистого користування – зареєстрований колісний транспортний засіб, товарних позицій 8702, 8703, 8704 (повною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) та причіп до нього товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД, що перебуває у власності або тимчасовому користуванні громадянина, не використовується для промислового або комерційного транспортування товарів чи пасажирів за плату або безоплатно;

88)  транспортний засіб спеціалізованого призначення – транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів (автобус для перевезення дітей, інвалідів, пасажирів певних професій, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, швидка медична допомога, автомобіль інкасації, ритуальний автомобіль тощо) та має спеціальне обладнання, передбачене законодавством (таксі, броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями, приладами тощо);

89)  транспортний засіб спеціального призначення – транспортний засіб,  призначений і задіяний для виконання спеціальних робочих функцій (аварійна або ремонтна майстерня, автокран, пожежний, автобетономішалка, підіймач чи бурова на автомобільному шасі, транспортний засіб для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо);

90)  транспортно-експедиторські послуги – послуги, пов’язані з підготовкою та відправленням вантажів, організацією та забезпеченням перевезень, контролем за проходженням і одержанням вантажів, проведенням фінансових розрахунків;

91)  треті країни – будь-які інші країни стосовно країни нерезидента та резидента;

92)  уповноважений (консультант) з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом – призначена керівником підприємства особа, яка виконує завдання та функції, визначені в нормативно-правових актах з питань перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом, та має свідоцтво про професійну підготовку;

93)  уповноважений орган затвердження типу – визначений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту орган із сертифікації, акредитований відповідно до законодавства і нотифікований Організацією Об’єднаних Націй згідно з Женевською Угодою 1958 року, який має право видавати сертифікати типу транспортного засобу, частин та обладнання, а також сертифікати відповідності щодо індивідуального затвердження;

94)  утримання транспортного засобу – забезпечення державної реєстрації, дотримання умов безпечності технічного та санітарного стану, проведення обов’язкового технічного контролю, забезпечення своєчасного ремонту, охорони, передання транспортного засобу та його швидкозношуваних складників на утилізування;

95)  швидкопсувний вантаж – вантаж, який втрачає свої якості після закінчення обмеженого періоду часу під впливом умов навколишнього середовища (температури, вологості тощо) і вимагає дотримання особливих умов транспортування та зберігання;

96)  штатний паливний бак – постійні бак чи з’єднані баки, встановлені напостійно виробником або допущені в установленому порядку після переобладнання механічного транспортного засобу одного типу, зокрема і на його причепі, з яких передбачено безпосереднє постійне відбирання палива для забезпечення руху і, у разі необхідності, для роботи системи охолодження салону транспортного засобу. Газові балони, встановлені та призначені для зберігання газового палива, також вважаються штатними баками. (див. Директиву 68/297/ЕЕС + 85/347)

Стаття 1.2. Законодавство України про автомобільний транспорт

1. Законодавство про автомобільний транспорт ґрунтується на Конституції України, та складається з цього закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Бюджетного кодексу України, Податкового кодексу України, Земельного кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, законів України «Про транспорт», «Про автомобільні дороги», «Про дорожній рух», “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Угоди про прийняття єдиних умов періодичних технічних оглядів колісних транспортних засобів і про взаємне визнання таких оглядів, Угоди про міжнародні перевезення швидкопсувних харчових продуктів та про спеціальні транспортні засоби, які призначені для цих перевезень (УПШ), Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів, 1958 року з поправками 1995 року та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

Стаття 1.3. Імплементація законодавства Європейського Союзу

1. Цей закон імплементує регламенти та директиви ЄС:

1) Регламент (ЄЕС) № 3821/85 Європейської Ради від 20 грудня 1985 року щодо реєструвальних пристроїв в автомобільному транспорті;

2) Регламент (ЄС) № 561/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15 березня 2006 року щодо узгодження відповідного соціального законодавства, що регулює відносини в галузі дорожнього транспорту та вносить зміни до Регламентів Ради (ЄЕС) № 3821/85 та (ЄС) № 2135/98 та скасовує Директиву Ради (ЄЕС) № 3820/85;

3) Регламент (ЄС) № 1071/2009 Європейського Парламенту та Ради від 21 жовтня 2009 року, що запроваджує загальні правила стосовно умов допуску до роботи операторів автомобільних перевезень та скасування Директиви Ради 96/26/ЄС;

4) Директива Європейської Ради 91/439/ЄЕС від 29 липня 1991 року про посвідчення водія;

5) Директива Європейської Ради 92/6/ЄЕС від 10 лютого 1992 року щодо встановлення та використання пристроїв обмеження швидкості для певних категорій механічних транспортних засобів у Співтоваристві;

6) Директива Європейської Ради 96/53/ЄС від 25 липня 1996 року про встановлення для певних наземних транспортних засобів, що рухаються в межах Співтовариства, максимально дозволених розмірів при національних і міжнародних переміщеннях і максимально дозволеної ваги при міжнародних переміщеннях;

7) Директива 99/62/ЄС від 17 червня 1999 року про стягнення платні з вантажних транспортних засобів за використання певних інфраструктур.

8) Директива 2002/15/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 березня 2002 року про організацію робочого часу осіб, які здійснюють мобільну автотранспортну діяльність;

9) Директива 2003/59/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 15 липня 2003 року про початкову кваліфікацію і періодичну підготовку водіїв деяких видів автомобільного транспорту для перевезення товарів або пасажирів, що вносить зміни до Регламенту Європейської Ради (ЄЕС) № 3820/85 і Директиви Європейської Ради 91/439/ЄЕС та скасовує Директиву Європейської Ради 76/914/ЄЕС;

10) Директива 2006/22/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 15 березня 2006 року про мінімальні вимоги до імплементації Регламентів Європейської Ради (ЄЕС) № 3820/85 і (ЄЕС) № 3821/85 про соціальне законодавство в галузі дорожньо-транспортних робіт, що припиняє дію Директиви Європейської Ради 88/599/ЄЕС;

11) Директива 2008/68/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 24 вересня 2008 року щодо перевезення небезпечних вантажів наземним транспортом;

12) Директива Європейської 2009/40/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 6 травня 2009 року про  щодо перевірок з придатності до експлуатації автомобілів та автопричепів;

13) Директива 2007/46/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 5 вересня 2007 р., що встановлює рамки для затвердження автотранспортних засобів та причепів до них, а також систем, компонентів та окремих технічних вузлів, призначених для таких транспортних засобів.

Стаття 1.4. Сфера застосування Закону

1. Цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

2. Завданнями законодавства з питань перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом є:

1) визначення основних правових та організаційних основ державного регулювання у сфері перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом;

2) встановлення вимог до перевізників, водіїв та транспортних засобів щодо забезпечення якості та безпеки перевезень та екологічної безпеки;

3) визначення системи державного контролю, прав, обов’язків та відповідальності державних органів виконавчої влади та перевізників за порушення міжнародних договорів та законодавства України.

3. Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені в цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору України.

 

Розділ ІІ

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА КОНТРОЛЬ ДІЯЛЬНОСТІ АВТОМОБІЛЬНОГО ТРАНСПОРТУ

 

Глава 2.1. Державне регулювання та контроль діяльності автомобільного транспорту

Стаття 2.1. Завдання та функції державного регулювання та контролю діяльності автомобільного транспорту

  1. Основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного для людини і довкілля, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, пересування автомобільними транспортними засобами дорогами загального користування та надання пов’язаних з транспортуванням інших послуг.
  2. Державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту спрямовані на:

1)    забезпечення балансу інтересів суспільства в цілому, держави, органів місцевого самоврядування, користувачів транспортних послуг та підприємств, установ, організацій, юридичних та фізичних осіб – суб’єктів господарювання незалежно від форм власності, що здійснюють перевезення транспортними засобами на комерційній основі або для власних потреб, а також індивідуальних власників транспортних засобів, які користуються інфраструктурою автомобільного транспорту;

2)    безпечне функціонування автомобільного транспорту;

3)    зменшення негативного впливу автомобільного транспорту на життя та здоров’я людей і навколишнє природне середовище;

4)    забезпечення надання якісних послуг;

5)     ефективне використання енергії та розширення використання альтернативних моторних палив і джерел енергії на автомобільному транспорті за екологічно сприятливими технологіями;

6)    захист прав споживачів під час їх транспортного обслуговування та/або пересування автомобільними транспортними засобами дорогами загального користування;

7)    розвиток ринку транспортних послуг та суб’єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність у сфері автомобільного транспорту;

8)    створення рівних умов для роботи всіх суб’єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність у сфері автомобільного транспорту, обмеження монополізму та розвиток конкуренції;

9)    забезпечення зайнятості населення, підготовки спеціалістів і робочих кадрів, охорони праці;

10)          раціональне використання ресурсів;

11)          інноваційний розвиток автомобільного транспорту та його інфраструктури шляхом створення наукової і відповідної матеріально-технічної бази (науково-дослідних установ, дослідницьких центрів і випробувальних лабораторій) та умов для проведення науково-дослідних робіт і досліджень.

3. Державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту здійснюється центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, відповідно до законодавчо визначених засад, принципів і пріоритетів стратегічного розвитку через:

1) механізми реалізації економічної, екологічної, інвестиційної, тарифної, соціальної та науково-технічної політики на  автомобільному транспорті;

2) ліцензування, стандартизацію та сертифікацію на автомобільному транспорті;

3) задоволення потреб автомобільного транспорту в паливно-енергетичних і матеріально-технічних ресурсах і транспортних засобах;

4) розвиток та удосконалення нормативної бази діяльності автомобільного транспорту;

5) розвиток системи статистичних спостережень у галузі.

Стаття 2.2. Система органів державного регулювання та контролю

1. Верховна Рада України визначає основні напрями державної політики у сфері автомобільного транспорту, законодавчі основи її реалізації.

2. Президент України та Кабінет Міністрів України забезпечують реалізацію державної політики в галузі автомобільного транспорту відповідно до Конституції та законів України.

3. Уповноваженим органом виконавчої влади в галузі автомобільного транспорту є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

4. Уповноваженим органом з безпеки автомобільного транспорту є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

5. Нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, видані в межах його компетенції, обов’язкові для виконання.

6. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту:

1)      здійснює нормативно-правове регулювання автомобільного транспорту;

2)      визначає пріоритетні напрями та здійснює відповідні заходи щодо формування та реалізації державної політики у сфері автомобільного транспорту;

3)      формує та реалізує єдину державну економічну, тарифну, інвестиційно-кредитну та соціальну політику у галузі автомобільного транспорту;

4)      затверджує стратегії, програми розвитку автомобільного транспорту;

5)      здійснює технічне регулювання, організовує розроблення технічних регламентів у сфері автомобільного транспорту, безпеки конструкції та експлуатації транспортних засобів, затверджує вимоги до процесів надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів, послуг автостанцій, затверджує стандарти організацій автомобільного транспорту, соціальні стандарти та показники якості транспортного обслуговування населення, порядок здійснення контролю за виконанням умов договору на перевезення, вимоги та порядок забезпечення населення послугами автомобільного транспорту, вимоги та порядок забезпечення територій об’єктами інфраструктури автомобільного транспорту;

6)      затверджує програми впровадження енергозбережних технологій, розширення використання альтернативних моторних палив і джерел енергії на транспорті;

7)      розробляє та впроваджує державну політику у сфері міжнародного співробітництва з питань автомобільного транспорту, виконує відповідно до законодавства функції компетентного органу із забезпечення міжнародних договорів;

8)      здійснює заходи щодо інтеграції до європейської та світової транспортних мереж;

10) формує мережу міжнародних та міжміських і приміських автобусних маршрутів загального користування та веде їхній реєстр;

11) забезпечує диспетчеризацію руху автобусів автомобільних перевізників, що здійснюють перевезення пасажирів на регулярних автобусних маршрутах з використанням системи глобального супутникового позиціонування.

7. Реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті та місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування.

8. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, забезпечує:

1) реалізацію державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування;

2) участь у здійсненні стандартизації та сертифікації в установленому порядку;

3) внесення пропозицій щодо формування державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті.

10. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює:

1) державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм, нормативів та стандартів законодавчо регульованої сфери на автомобільному транспорті;

2) державний контроль за виконанням перевізниками вимог міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень;

3) проведення в установленому порядку технічного розслідування причин виникнення і наслідків катастроф, аварій, дорожньо-транспортних пригод на автомобільному транспорті;

4) проведення конкурсів на перевезення пасажирів на міжобласних міжміських і приміських автобусних маршрутах загального користування  та укладання договорів на здійснення перевезень з перевізниками — переможцями конкурсу;

5) погодження паспортів міжміських та приміських автобусних маршрутів регулярних спеціальних перевезень, що виходять за межі території області (міжобласних маршрутів) та внесення змін до розкладів руху міжобласних автобусних маршрутів;

6) видачу ліцензій на право провадження господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом та контроль ліцензійних умов;

7) видачу свідоцтва про відповідність транспортного засобу вимогам Угоди про міжнародні перевезення швидкопсувних харчових продуктів та про спеціальні транспортні засоби, які призначені для цих перевезень;

8) видачу свідоцтва про встановлення класу автобуса за параметрами комфортності та розміщення на офіційному веб-сайті відповідної інформації;

9) видачу свідоцтв про атестацію автостанцій, ведення переліку атестованих автостанцій та розміщення зазначеного переліку на офіційному веб-сайті;

10) диспетчерський контроль за роботою автомобільних перевізників, що здійснюють перевезення пасажирів на міжобласних маршрутах загального користування;

11) габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування;

12) ведення в порядку, передбаченому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, переліку суб’єктів господарювання, що здійснюють установлення та технічне обслуговування контрольних пристроїв (тахографів) в автомобільних транспортних засобах та розміщує на офіційному веб-сайті відповідну інформацію;

13) контроль за дотриманням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах;

14) контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України;

15) ведення національного реєстру автомобільних перевізників;

16) ведення обліку та здійснення аналізу причин катастроф, аварій, пригод на автомобільному транспорті, а також пожеж на транспортних засобах;

17) розроблення заходів щодо запобігання виникненню катастроф, аварій, пригод на автомобільному транспорті та контролює їх виконання;

18) інші повноваження, визначені законами та покладені на нього Президентом України.

11. На території України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, у сфері міжнародних автомобільних перевезень здійснює:

1) контроль наявності та видачу дозвільних документів на виконання перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично виконується;

2) контроль за виконанням автомобільними перевізниками вимог міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень;

3) контроль за дотриманням норм технічного, санітарного та екологічного стану транспортних засобів, що впливає на їхню безпечність;

4) контроль дотримання перевізниками вимог Європейської Угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення;

5) контроль та нагляд за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо забезпечення безпеки на автомобільному транспорті та правил перевезень небезпечних вантажів;

6) контроль внесення перевізниками — нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами України;

7) перевірка транспортно-експедиційної документації на здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;

8) габаритно-ваговий контроль транспортних засобів.

12. У пунктах пропуску через державний кордон України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, у сфері міжнародних автомобільних перевезень здійснює:

1) контроль наявності дозвільних документів на виконання перевезень;

2) габаритно-ваговий контроль транспортних засобів;

3) контроль за дотриманням перевізниками правил перевезень небезпечних вантажів;

4) контроль внесення (нарахування) перевізниками — нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами України;

5) контроль сплати перевізниками штрафів чи виконання приписів органів контролю;

6) ведення обліку автомобільних транспортних засобів, які здійснюють міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

13. Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

14. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, здійснює у пунктах пропуску через державний кордон України документальний контроль за дотриманням автомобільними перевізниками законодавства України щодо міжнародних автомобільних перевезень.

15. Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

16. Планові перевірки проводяться не частіше одного разу на рік. Орган державного контролю не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку проведення планової перевірки письмово повідомляє про це автомобільного перевізника, якого буде перевіряти.

17. Позапланові перевірки проводяться лише на підставі заяви (повідомлення) в письмовій формі про порушення автомобільним перевізником вимог законодавства про автомобільний транспорт уповноваженими особами органів, яким надано право здійснення державного контролю, з метою перевірки поданих фактів та виконання припису про порушення зазначеного законодавства.

18. Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диску (жезла) відповідно до порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України.

19. У разі проведення позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, стосовно строку проведення перевірки не інформується.

Стаття 2.3. Функції місцевих органів виконавчої влади у сфері автомобільного транспорту

1. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, органи місцевого самоврядування формують мережу автобусних маршрутів загального користування і здійснюють контроль за виконанням транспортного законодавства на відповідній території згідно з повноваженнями, визначеними законами України.

2. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування на підпорядкованій території зобов’язані:

1) забезпечувати формування автобусної маршрутної мережі загального користування та розробляти перспективи їх розвитку;

2) організовувати утримання в належному стані проїзної частини автомобільних доріг та під’їздів (на міських автобусних маршрутах загального користування) і в разі завдання матеріальних збитків автомобільному перевізнику, що обслуговує автобусний маршрут загального користування, унаслідок неналежного утримання проїзної частини автомобільної дороги чи під’їзду компенсувати йому збитки;

3) забезпечувати облаштування необхідною інфраструктурою автобусних маршрутів загального користування, а саме – автопавільйонами, інформаційним забезпеченням пасажирів і підтримувати її в належному технічному та санітарному стані;

4) забезпечувати розроблення та затвердження схем автобусних маршрутів загального користування на відповідній території, розкладів руху автобусів на цих маршрутах із зазначенням кількості автобусів, їх категорії, класу, відповідності екологічним нормам та пасажиромісткості, у порядку визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;

5) проводити конкурс на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування:

на міських маршрутах – виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту;

на приміських та міжміських внутрішньообласних, – Рада міністрів Автономної Республіки Крим чи обласні державні адміністрації;

6) забезпечувати укладання договору про умови перевезень на автобусних маршрутах загального користування із автомобільним перевізником – переможцем конкурсу на міських, приміських та міжміських внутрішньообласних автобусних маршрутах загального користування, та забезпечувати контроль за виконанням ним умов договору чи дозволу;

7) забезпечувати безпечне і якісне обслуговування пасажирів на автобусних маршрутах загального користування;

8) забезпечувати здійснення адресної грошової виплати окремим категоріям громадян, що мають пільги на проїзд автомобільним транспортом на міських і приміських автобусних маршрутах та виплату грошової компенсації за пільговий проїзд – на міжміських автобусних маршрутах;

9) забезпечувати компенсацію втрат доходів автомобільному перевізнику внаслідок регулювання тарифів.

8/) забезпечувати компенсацію втрат автомобільному перевізнику внаслідок перевезення пільгових категорій пасажирів та регулювання тарифів;

3. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право:

1) достроково розірвати договір з автомобільним перевізником чи позбавити його дозволу в разі порушення ним умов договору чи дозволу і призначити для роботи на автобусному маршруті загального користування (групі маршрутів) автомобільного перевізника, який за результатами конкурсу зайняв наступне місце, а в разі відмови – призначати до проведення конкурсу автомобільного перевізника один раз на термін не більше ніж три місяці;

2) у разі припинення автомобільним перевізником перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування призначати перевізника, який за результатами конкурсу зайняв наступне місце, а в разі його відмови — призначати до проведення нового конкурсу призначити на термін не більше ніж три місяці тимчасового автомобільного перевізника.

Стаття 2.4. Особливості ліцензування на автомобільному транспорті

1. Ліцензування на автомобільному транспорті спрямоване на визначення початкових і поточних умов надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів, а також найважливіших параметрів обслуговування споживачів.

2.Завданням ліцензування на автомобільному транспорті є:

1)      сприяння становленню сучасного ринку послуг, розвитку автомобільного транспорту та стимулювання впровадження нових видів послуг;

2)      створення умов для допуску до ринку надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом перевізників, які мають добру репутацію, професійну компетентність, відповідне фінансове становище для забезпечення виконання своїх фінансових зобов’язань; (Регламент Комісії (ЄС) № 1071/2009 Європейського парламенту і Ради від 21 жовтня 2009 року про спільні правила доступу до міжнародного ринку автобусних перевезень, та про скасування  Директиви Ради 96/26/ЄС);

3)       підвищення ефективності використання транспортних засобів;

4)      створення конкурентного середовища;

5)      захист прав пасажирів, вантажовласників;

6)      забезпечення соціальних стандартів транспортного обслуговування;

7)      забезпечення використання сертифікованих і дозволених для використання транспортних засобів;

8)      забезпечення доступності послуг, їх безпечності та підвищення якості транспортного обслуговування;

9)      забезпечення відшкодування перевізниками шкоди, що нанесена при наданні послуг з перевезень здоров’ю і майну всіх пасажирів, що знаходились у транспортному засобі, не залежно від встановленої виробником кількості місць у ньому, шляхом страхування цивільної відповідальності перевізника;

10)   забезпечення допуску автомобільних перевізників до перевезення пасажирів транспортними засобами на комерційній основі шляхом їх попередньої перевірки на відповідність вимогам ліцензійних умов.

3. Підтвердження відповідності перевізника вимогам ліцензійних умов здійснюється органом ліцензування шляхом перевірки перевізника за місцем його розташування.

4. Ліцензія видається на господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів на такі види робіт:

1)      надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів та багажу  автобусами;

2)      надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами;

3)      надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів та багажу автобусами;

4)      надання послуг з міжнародних перевезень вантажів вантажними автомобілями,  причепами та  напівпричепами.

5. Орган ліцензування має право попередньої перевірки достовірності документів поданих перевізником для отримання ліцензії.

6. Ліцензія на надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів чи небезпечних вантажів надає право автомобільному перевізнику надавати послуги з внутрішніх перевезень пасажирів чи вантажів.

(Частина  шоста статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2608-VI ( 2608-17 ) від 19.10.2010)

7. На причепи та напівпричепи, призначені для використання з вантажними  автомобілями – тягачами, окремі ліцензійні картки не оформляються.

8. Виконання комерційних перевезень без ліцензії забороняється.

Глава 2.2. Економічна та науково-технічна політика на автомобільному транспорті

Стаття 2.5. Тарифна політика на автомобільному транспорті

1. Тарифна політика на автомобільному транспорті має задовольняти підприємницький інтерес, забезпечувати розвиток автомобільного транспорту, стимулювати впровадження новітніх технологій перевезень, застосування сучасних типів транспортних засобів.

2. Тарифна політика на автомобільному транспорті спрямована на забезпечення:

1)    стимулювання конкуренції;

2)    стабільності, прозорості та прогнозованості тарифів;

3)    балансу між платоспроможним попитом на послуги та обсягом обґрунтованих витрат на їх надання;

4)    залучення інвестицій для оновлення рухомого складу, який відповідатиме усім вимогам цього Закону.

3. Підставою для перегляду рівня тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту є зміна умов виробничої діяльності та реалізації послуг, що не залежать від господарської діяльності автомобільного перевізника, в тому числі зміна вартості палива більше ніж на 10%.

4. Відповідні узгодження, передбачені законодавством, щодо зміни рівня тарифів уповноважені органи повинні здійснювати за фактом звернень з боку перевізників у визначені терміни.

5. Перегляд встановленого рівня тарифів (вартості проїзду) на автобусних маршрутах загального користування здійснюється на підставі економічних обґрунтувань щодо розрахунку тарифів та, у випадку необхідності, даних обстеження пасажиропотоків на маршрутах.

6. Реалізація єдиної тарифної політики передбачає затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту:

1)    методики розрахунку тарифів за видами перевезень;

2)    методики розрахунку автостанційного збору з пасажирів та вартості послуг, які надаються автостанцією перевізникові;

3)    нормативно-правових актів та нормативних документів, що встановлюють єдину систему виготовлення, зберігання, обліку, видачі і звітності бланків квитків за проїзд у пасажирському автомобільному транспорті та порядок застосування у транспортних засобах мобільних касових апаратів для видачі пасажирам квитків за проїзд;

4)    норм середнього ресурсу, витрат та списання складників транспортних засобів (пневматичних шин, акумуляторних батарей, каталітичних нейтралізаторів, фільтрувальних елементів, інше) та експлуатаційних матеріалів (моторні та трансмісійні оливи, основні і допоміжні палива, робочі рідини систем управління й спеціального устаткованя, інше) сезонного і всесезонного застосування.

Стаття 2.6. Надання соціально значущих послуг автомобільного  транспорту

1. Надання соціально значущих послуг автомобільного транспорту здійснюється  відповідно до законодавства з питань державних закупівель.

2. Соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та пасажирів з правом пільгового проїзду.

2/. Соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.

Стаття 2.7. Засади розвитку автомобільного транспорту

1. Розвиток автомобільного транспорту відбувається відповідно до державної науково-технічної програми розвитку автомобільного транспорту України, яку готує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту і затверджує Кабінет Міністрів України.

2. Відповідно до програми розвитку та вдосконалення автомобільного транспорту України Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні та Київська і Севастопольська міські ради затверджують регіональні програми розвитку автомобільного транспорту, які визначають розвиток мережі автобусних маршрутів загального користування на відповідній території та її інфраструктури, оновлення та поповнення парку автобусів, будівництво автомобільних доріг, перелік сільських населених пунктів, що будуть забезпечені автобусним сполученням з районними центрами, кошти на покриття збитків автомобільних перевізників, які обслуговують збиткові маршрути загального користування, а також заходи з безпеки перевезень.

3. Сільські, селищні, міські ради розробляють і затверджують програми розвитку та вдосконалення автомобільного транспорту на відповідній території або надають пропозиції щодо визначення цих програм в інших регіональних програмах з питань розвитку автомобільного транспорту.

Стаття 2.8. Забезпечення діяльності автомобільного транспорту

1. Організаційне, науково-технічне та методичне забезпечення, державне регулювання та контроль на автомобільному транспорті фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України та з інших джерел, не заборонених законодавством України.

Стаття 2.9. Науково-технічна політика

1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, забезпечує наукове і матеріальне забезпечення інноваційного характеру розвитку та підвищення ефективності діяльності автомобільного транспорту відповідно до законодавчо визначених пріоритетів розвитку автомобільного транспорту та його інфраструктури, створенням відповідних умов, у тому числі:

1)         розвитком матеріально-технічної бази у галузі та її інфраструктурі для проведення наукових робіт і досліджень;

2)         підвищенням рівня кваліфікації наукових працівників галузі.

3)         утворенням і забезпеченням діяльності науково-дослідних випробувальних лабораторій перспективних технологій автомобільного транспорту та випробувальних полігонів;

2. Для проведення наукових досліджень стосовно розвитку автомобільного транспорту Кабінет Міністрів України затверджує порядок забезпечення інноваційної діяльності автомобільного транспорту.

Стаття 2.10. Підтримка розвитку автомобільного транспорту та інвестиційна політика

1. Розвиток автомобільного транспорту забезпечується підтримкою органів державної влади шляхом створення умов для:

1)         забезпечення доступності транспортних послуг для всіх верств населення;

2)         збалансованого, сталого розвитку галузі, у тому числі на основі інновацій, новітніх технологій;

3)         стимулювання прискореного оновлення парку на більш безпечні за конструкцією, екологічно сприятливі та енергоефективні транспортні засоби з підвищеними споживчими властивостями;

4)         розвитку інфраструктури автомобільного транспорту відповідно до потреб галузі та в цілому суспільства з наданням пріоритету вимогам щодо підвищення безпечності перевезень, зменшення техногенного впливу на людину та довкілля, а також витрат ресурсів;

5)         розширення обсягів використання альтернативних моторних палив і джерел енергії за екологічно сприятливими технологіями;

6)         наукової підтримки інноваційного характеру розвитку галузі, зокрема, шляхом утворення та забезпечення діяльності науково-дослідних та випробувальних центрів автомобільного транспорту з лабораторіями, випробувальними полігонами, спорудами та інфраструктурою, підвищення рівня та вимог до кваліфікації фахівців галузі.

2. Інвестиційну політику на автомобільному транспорті, спрямовану на виконання положень загальнодержавної програм розвитку автомобільного транспорту, реалізують органи виконавчої влади на конкурсних засадах у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

3. Інвестиційні проекти на автомобільному транспорті реалізують суб’єкти  господарювання шляхом використання своїх внутрішніх ресурсів, зовнішніх інвестиційних ресурсів, коштів Державного бюджету, а також позичкових та залучених коштів.

Стаття 2.11. Засади розвитку інфраструктури автомобільного транспорту

1. Розвиток інфраструктури автомобільного транспорту забезпечує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, на таких загальних принципах:

1)         розвиток інфраструктури забезпечує сталий збалансований розвиток автомобільного транспорту та транспортної галузі в цілому відповідно до потреб суспільства і держави та у порядку визначених пріоритетів:

— підвищення безпеки на автомобільному транспорті;

— зменшення негативного впливу автомобільного транспорту на людину і навколишнє природне середовище;

— зменшення питомого (на одиницю транспортної роботи) споживання ресурсів;

— підвищення середньої швидкості, зручності, якості та рівня комфорту перевезень пасажирів насамперед громадським транспортом, а також для інших учасників дорожнього руху;

— підвищення ефективності перевезень, зменшення їх собівартості;

— підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, які надають транспортні послуги;

2)         джерела фінансової компенсації витрат суспільства спричинених діяльністю автомобільного транспорту визначаються з формули: «користувач і забруднювач платять».

Стаття 2.12. Стандартизація і оцінка відповідності на автомобільному транспорті

1. Стандартизація на автомобільному транспорті забезпечує:

1)      реалізацію єдиної науково-технічної політики з питань створення, експлуатації, ремонту, технічного обслуговування та утилізації транспортних засобів;

2)      підвищення надійності, комфортності та безпечності транспортних засобів, якості робіт та послуг відповідно до розвитку науки і техніки, потреб населення і народного господарства;

3)      захист інтересів споживачів і держави у питаннях безпеки перевезень для життя, здоров’я людей та майна осіб, охорони довкілля;

4)      економію всіх видів ресурсів, поліпшення техніко-економічних показників діяльності;

5)      безпеку об’єктів з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій.

2. Сертифікацію транспортних засобів, робіт, послуг на автомобільному транспорті здійснюють з метою:

1)      зменшення шкідливого впливу автомобільного транспорту та запобігання використанню транспортних засобів, надання робіт, послуг, небезпечних для життя, здоров’я людей та довкілля;

2)      підвищення безпеки діяльності автомобільного транспорту;

3)      підвищення конкурентоздатності вітчизняних перевізників;

4)      захист споживачів та сприяння  у свідомому їх виборі транспортних засобів, робіт, послуг;

5)      виконання міжнародних договорів, до яких приєдналась Україна;

6)      створення умов для участі суб’єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві.

 

Розділ ІІІ

АВТОМОБІЛЬНИЙ ПЕРЕВІЗНИК

 

Глава 3.1. Засади діяльності автомобільного перевізника

Стаття 3.1. Засади діяльності автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів та вантажів

1. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані надати перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію втрат їхніх доходів від таких перевезень.

1/. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію втрат їхніх доходів від таких перевезень відповідно до закону.

Стаття 3.2. Основні права та обов’язки автомобільного перевізника

1. Автомобільний перевізник, який здійснює перевезення пасажирів та вантажів  на договірних умовах, має право:

1)         відміняти рейси своїх транспортних засобів за обставин, які він не міг передбачити і яким не міг запобігти, повернувши пасажирам (або замовнику послуг) кошти, сплачені ними за перевезення;

2)         обмежувати або припиняти перевезення в разі стихійного лиха, епідемії, епізоотії або іншої надзвичайної ситуації;

3)         відміняти рух транспортних засобів у разі виникнення загрози життю пасажирів чи безпеці вантажів;

4)         застосовувати у транспортних засобах, що надають послуги з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у приміському, міжміському і міжнародному сполученні, мобільні касові апарати для видачі пасажирам квитків-чеків при оплаті ними проїзду та електронні термінали для безготівкового розрахунку за проїзд;

5)         зазначати в багажній квитанції стан багажу, що має зовнішні пошкодження, або відмовлятися від його перевезення в разі заперечення пасажира щодо такого зазначення;

6)         відмовитися від приймання вантажу для перевезення, якщо замовником не підготовлено вантаж чи необхідні документи або внесені без попереднього узгодження з ним зміни до реквізитів цих документів;

7)         відмовитися від перевезення вантажу, якщо замовник подає до перевезень вантаж, не обумовлений договором про перевезення, пакування вантажу не відповідає встановленим законодавством вимогам, ушкоджена тара або нечітким є відтиск пломби тощо;

8)         одержувати відшкодування від замовника, якщо транспортний засіб був пошкоджений під час вантажних робіт або під час перевезення вантажу з вини замовника.

2. Автомобільний перевізник зобов’язаний:

1)         виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів;

2)         утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до законодавства;

3)         забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут;

4)         забезпечувати проведення щозмінного передрейсового медичного огляду водіїв автобусів;

5)         забезпечувати своєчасне подання транспортних засобів для посадки пасажирів та відправлення вантажів;

6)         організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання  першої медичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод;

7)         забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;

8)         забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;

9)         забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів та вантажів, квитками для видачі пасажирам при оплаті ними вартості проїзду та квитково-обліковими документами;

10)     забезпечувати обов’язкову видачу водіями автобусів квитків чи чеків мобільних касових апаратів при оплаті за проїзд пасажирам у автобусі до початку здійснення перевезень на автобусних маршрутах загального користування та ведення звітності про використання, збереження та рух квитків у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;

11)     забезпечувати інформування пасажирів про страховика шляхом розміщення інформації на квитках, що видаються пасажиру та візуальної в салоні автобуса;

12)     забезпечувати перед початком пасажирського міжнародного автомобільного перевезення перевірку наявності у пасажирів документів, необхідних для в’їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та відмовляти у міжнародному перевезенні пасажирам, які не пред’явили необхідні документи;

13)     забезпечувати проїзд пасажирів до зупинки чи місця призначення за маршрутом без додаткових витрат у разі припинення поїздки через технічну несправність транспортного засобу;

14)     забезпечити виконання умов договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом у межах, визначених договором та законодавством;

15)     забезпечити укладання договору про обов’язкове страхування цивільної відповідальності перевізника за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю чи/або майну пасажира, у відповідності до законодавства, на кожну одиницю транспортного засобу із врахуванням повної пасажиромісткості транспортного засобу, визначеної виробником,  на термін не менше ніж 12 місяців;

16)      забезпечити наявність у водіїв, що управляють транспортними засобами, поліса обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспорту, включаючи відповідальність перевізника;

17)     забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) в пункті призначення;

18)     компенсувати шкоду, заподіяну з його вини або вини його водіїв здоров’ю та майну пасажирів чи збитки пасажирам з квитками на певний рейс, при  відправленні автобуса цього рейсу з автостанції чи зупинки, передбаченої розкладом, раніше часу, запланованого розкладом, або при недотриманні водієм автобуса вимог пункту 2.7 статті 4.33 цього закону;

19)     відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу;

20)     проходити обов’язковий технічний контроль транспортного засобу в установленому порядку;

21)     відправлення чи прибуття автобусів приміських, міжміських та міжнародних маршрутів, посадку та висадку пасажирів здійснювати тільки на автостанціях, а в населених пунктах де автостанції відсутні – із зупинок, передбачених розкладом руху.

22)     здійснювати збір статистичної інформації у визначені нормативними актами з питань статистичних спостережень терміни та надавати її за встановленими формою та змістом уповноваженим органам.

Стаття 3.3. Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування

1. Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, порядок здійснення контролю за виконанням умов договору та відповідальність за не виконання, термін роботи автомобільного перевізника, зобов’язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під’їзних шляхів у належному стані для міських автобусних маршрутів, розмір компенсації втрат доходів автомобільного перевізника внаслідок регулювання тарифів, механізм її виплати.

1/. Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, порядок здійснення контролю за виконанням умов договору та відповідальність за не виконання, термін роботи автомобільного перевізника, зобов’язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під’їзних шляхів у належному стані для міських автобусних маршрутів, розмір компенсації втрат доходів автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм її виплати.

Бюджетні кошти на компенсацію втрат доходів автомобільних перевізників від перевезень пасажирів окремих пільгових категорій щорічно визначаються окремою статтею видатків Державного бюджету України.

2. У договір можуть бути включені інші умови за згодою сторін.

Глава 3.2. Доступ на ринок вантажних та пасажирських перевезень

Стаття 3.4. Вимоги до автомобільного перевізника (РЕГЛАМЕНТ (ЄС) №1071/2009 ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ від 21 жовтня 2009 року про встановлення спільних правил стосовно умов, яких потрібно дотримуватись для заняття діяльністю оператора автомобільних перевезень і про припинення дії Директиви Ради 96/26/ЄС)

1.      Автомобільний перевізник для отримання ліцензії повинен відповідати наступним вимогам:

1) мати добру репутацію;

2) мати відповідне фінансове положення;

3) мати свідоцтво професійної компетентності (стосується водіїв, керівників і спеціалістів, які забезпечують та надають послуги з перевезень);

4) мати хоча б один власний транспортний засіб для виконання комерційних перевезень або мати право на використання такого транспортного засобу на основі оренди чи лізингу.

2. До надання транспортно-експедиторських послуг автомобільним транспортом допускаються особи, які мають відповідне фінансове становище та внесені до реєстру експедиторів, ведення якого здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань  безпеки на наземному транспорті.

Стаття 3.5. Вимоги щодо доброї репутації (РЕГЛАМЕНТ (ЄС) № 1071/2009 ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ від 21 жовтня 2009 року про встановлення спільних правил стосовно умов, яких потрібно дотримуватись для заняття діяльністю оператора автомобільних перевезень і про припинення дії Директиви Ради 96/26/ЄС)

Умови щодо доброї репутації перевізника мають включати наступне.

1. Керівник та спеціалісти автотранспортного підприємства не були засуджені за злочини:

1) у сфері господарської діяльності;

2) проти трудових прав і свобод людини та громадянина; невиплата заробітної плати чи інших установлених законом виплат;

3) проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту;

4) у сфері службової діяльності;

4) нелегальне переміщення осіб і наркотичних речовин;

5) проти довкілля.

2. Керівник та спеціалісти автотранспортного підприємства не були притягнуті до  адміністративної відповідальності за тяжкі порушення в сферах, що стосуються:

1)         часу роботи та періодів відпочинку водіїв, максимальної ваги та габаритів комерційних транспортних засобів, що використовуються у міжнародному русі;

2)         початкової кваліфікації та підвищення кваліфікації водіїв;

3)         придатності до експлуатації транспортних засобів включаючи обов’язкову технічну перевірку автомобілів;

4)         доступу до ринку міжнародних вантажних автомобільних перевезень або до ринку пасажирських автомобільних перевезень;

5)         перевезення небезпечних вантажів;

6)         монтажу і використання обмежувачів швидкості на певних категоріях транспортних засобів;

7)         монтажу і використання записуючого обладнання.

3. Значним правопорушенням вважається те, за яке в якості санкції винесений адміністративно-господарський штраф у розмірі від ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Положення щодо встановлення правопорушень, що впливають на добру репутацію визначає центральних орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

4. Добра репутація вважається відновлена, коли юридичні наслідки обвинувачення завершені та якщо така особа не була повторно засуджена або адміністративні штрафи за правопорушення повторно не були накладені на протязі двох років до подачі заяви на видачу ліцензії.

Стаття 3.6. Вимоги до фінансового положення (РЕГЛАМЕНТ (ЄС) № 1071/2009 ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ від 21 жовтня 2009 року про встановлення спільних правил стосовно умов, яких потрібно дотримуватись для заняття діяльністю оператора автомобільних перевезень і про припинення дії Директиви Ради 96/26/ЄС)

1. Автомобільний перевізник повинен виконувати свої фінансові зобов’язання протягом фінансового року як перед державою, так і перед споживачами таких послуг та третіми особами. На підтвердження перевізник демонструє на основі  щорічних фінансових звітів, засвідчених аудитором або відповідно акредитованою особою, що він має у своєму розпорядженні капітал і резерви на загальну суму щонайменше 13 мінімальних заробітних плат у випадку використання одного транспортного засобу; 7 мінімальних заробітних плат за використання кожного наступного транспортного засобу; експедитор щонайменше 100 мінімальних заробітних плат.

2. Уповноважений орган має право вимагати, щоб підприємство продемонструвало свій фінансовий стан за допомогою банківської гарантії від одного чи більше банків чи страхування професійної відповідальності  у страховій компанії або інших фінансових установах.

3. Положення щодо відповідності фінансового стану перевізника визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Стаття 3.7. Свідоцтво професійної компетентності персоналу (РЕГЛАМЕНТ (ЄС) № 1071/2009 ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ від 21 жовтня 2009 року про встановлення спільних правил стосовно умов, яких потрібно дотримуватись для заняття діяльністю оператора автомобільних перевезень і про припинення дії Директиви Ради 96/26/ЄС)

  1. Свідоцтво професійної компетентності персоналу підтверджується перевіркою знань в галузі громадського, господарського, трудового і соціального законодавства, бізнесу, фінансового управління  підприємством, доступу до ринку автомобільного транспорту, технічних стандартів, технічної експлуатації колісних транспортних засобів, безпеки дорожнього руху.
  2. Від перевірки знань звільняється персонал, що має вищу освіту з відповідної спеціальності, якщо перелік предметів відповідає програмі курсу підвищення кваліфікації.
  3. Порядок підвищення рівня кваліфікації водіїв транспортних засобів, які надають послуги з перевезення пасажирів та вантажів, порядок підвищення рівня кваліфікації керівників і спеціалістів, діяльність яких пов’язана з наданням послуг автомобільного транспорту та технічного сервісу затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
  4. Реєстр навчальних центрів з підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, які надають послуги з перевезення пасажирів та вантажів, керівників і спеціалістів, діяльність яких пов’язана з наданням послуг автомобільного транспорту, веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
  5. Навчальний центр з підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, які надають послуги з перевезення пасажирів та вантажів, керівників і спеціалістів, діяльність яких пов’язана з наданням послуг автомобільного транспорту, створюється на базі навчальних закладів, учбових комбінатів, наукових організацій (підприємств, установ).
  6. Витрати, пов’язані з проведенням підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, які надають послуги з перевезення пасажирів та вантажів, керівників і спеціалістів, діяльність яких пов’язана з наданням послуг автомобільного транспорту, покладаються на автомобільного перевізника.

Стаття 3.8. Національні електронні реєстри автомобільних перевізників та експедиторів

1. Національний електронний реєстр автомобільних перевізників, та національний електронний реєстр експедиторів на автомобільному транспорті, які створено з метою убезпечення діяльності суб’єктів господарювання та замовників, свідомого відкритого вибору надавачів послуг, захисту ринку від недобросовісної конкуренції, веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті. Положення про національний електронний реєстр визначає Кабінет Міністрів України.

2. Національний електронний реєстр містить наступну інформацію:

1) назву, реєстраційний номер та правову форму підприємства;

2) адресу підприємства;

3) ім’я та ідентифікаційний код керівника, призначених відповідати за виконання умови щодо доброї репутації та професійної компетенції або, як належить, ім’я законного представника;

4) серійний номер ліцензії та її завірених копій; кількість транспортних засобів, яку він охоплює;

5) кількість, категорію і тип тяжких порушень , як зазначено в статті 3.5, які протягом двох останніх років призвели до звинувачення або накладення санкції;

6) ім’я будь-якої особи, оголошеної непридатною до транспортної діяльності підприємства, до того часу поки добра репутація цієї особи не буде відновлена згідно статті 3.5.

3. Для забезпечення збереження інформації в національному електронному реєстрі орган ліцензування на автомобільному транспорті отримує інформацію про автотранспортне підприємство та його керівника від Міністерства внутрішніх справ, Державної митної служби, Державної податкової адміністрації, Державної служби з охорони державного кордону та інших органів центральної та місцевої виконавчої влади за допомогою електронної системи обміну інформації на основі протоколу чи безпосередньо введення даних у національний електронний реєстр.

4. Відповідні дані національного електронного реєстру є доступними для всіх уповноважених органів виконавчої влади. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті забезпечує захист інформації національного реєстру відповідно до Закону України «Про захист персональних даних».

5. Дані, які стосуються підприємства, чия ліцензія була призупинена або відкликана, залишаються в національному електронному реєстрі протягом двох років з моменту закінчення призупинення або відкликання ліцензії, а по закінченню цього терміну негайно видаляються. Дані повинні вказувати причини призупинення або відкликання ліцензії.

6. Дані стосовно будь-якої особи, оголошеної непридатною до заняття діяльністю автомобільних перевезень, залишаються в національному електронному реєстрі, до того часу, поки добра репутація цієї особи не була відновлена згідно з статтею 3.5. Коли вживається такий відновлювальний захід чи будь-який інший захід, що має еквівалентну силу, дані негайно видаляються.

Глава 3.3.  Персонал автомобільного транспорту

Стаття 3.9. Склад персоналу автомобільного транспорту

1. До персоналу автомобільного транспорту належать працівники, які безпосередньо надають послуги з перевезення пасажирів чи вантажів, виконують роботи з ремонту та технічного обслуговування транспортних засобів, надають послуги, пов’язані з організацією перевезень.

2. Персонал автомобільного транспорту складається з керівників, фахівців, технічних службовців та робітників відповідно до положень Державного Класифікатора України – Класифікатора професій.

3. Трудові відносини та соціальний захист персоналу автомобільного транспорту регулюються законодавством України про працю, соціальне страхування і державну допомогу, іншими актами законодавства, галузевою угодою між центральним органом виконавчої влади у галузі транспорту і профспілками працівників автомобільного транспорту, колективними договорами, положенням про дисципліну та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Стаття 3.10. Вимоги до персоналу автомобільного транспорту

1. Персонал автомобільного транспорту повинен відповідати визначеним законодавством вимогам, зокрема:

1)         водії, керівники і спеціалісти, які забезпечують та надають послуги з перевезень повинні мати свідоцтво професійної компетентності;

2)         відповідати кваліфікаційним вимогам, володіти обсягом знань, підтверджених свідоцтвом професійної компетентності. Вимоги до персоналу стосовно кваліфікаційних вимог, необхідного обсягу знань, завдання та обов’язки персоналу встановлюються на підставі Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників автомобільного транспорту, який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

3)         виконувати завдання та обов’язки, встановлені нормативними документами з праці та професійної класифікації та вимог законодавства;

4)         забезпечувати якісне та безпечне надання послуг автомобільного транспорту з перевезення пасажирів чи вантажів, послуг з ремонту та технічного обслуговування транспортних засобів, допоміжних послуг, пов’язаних з перевезеннями;

5)         своєчасно підвищувати рівень професійної кваліфікації;

6)         ввічливо та уважно реагувати на звернення і скарги споживачів послуг автомобільного транспорту.

Стаття 3.11. Вимоги до уповноважених (консультантів) з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом

1. Усі суб’єкти дорожнього перевезення небезпечних вантажів незалежно від форми власності повинні письмово призначити одного чи кількох уповноважених (консультантів) з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів.

2. Обов’язки уповноваженого полягають у запобіганні можливості виникнення небезпечних ситуацій для людей, майна та довкілля при пакуванні, вантаженні, наповненні, перевезенні та розвантаженні небезпечних вантажів. У разі призначення кількох уповноважених – обов’язки кожного з них визначаються письмово.

3. Для виконання своїх функцій уповноважений повинен мати свідоцтво про відповідну професійну підготовку, для отримання якого необхідно скласти іспит, відповідно до Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) (до якої Україна приєдналась Законом України “Про приєднання України до Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ)” від 2 березня 2000 р. №1511-ІІІ).

4. Свідоцтво про підготовку уповноваженого з питань безпеки перевезень небезпечних вантажів визнається усіма договірними сторонами ДОПНВ. Термін дії свідоцтва становить п’ять років та може бути подовжений.

Стаття 3.12. Загальні вимоги до водіїв, які здійснюють перевезення на комерційній основі (ДИРЕКТИВА 2003/59/ЄС ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ від 15 липня 2003 року про початкову кваліфікацію і періодичну підготовку водіїв деяких видів автомобільного транспорту для перевезення товарів або пасажирів, що вносить зміни до Регламенту Ради (ЄЕС) № 3820/85 і Директиви Ради 91/439/ЄЕС та відміняє Директиву Ради 76/914/ЄЕС)

1. Водіям, що здійснюють перевезення на комерційній основі транспортними засобами, для водіння яких необхідні водійські права категорії С1, С1Е, або С та СЕ; D1 D1E, D, DE необхідно мати початкову кваліфікацію та періодичне підвищення кваліфікації у сфері комерційних перевезень.

2. Водій відповідає за належне виконання своїх службових обов’язків. Під час руху водії несуть відповідальність за безпеку перевезень пасажирів, вантажів та безпечну експлуатацію транспортного засобу.

Стаття 3.13. Особливості організації праці та контролю за роботою водіїв транспортних засобів

1. Організація роботи водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку здійснюється відповідно до вимог законодавства України, а на міжнародних, міжміських автобусних перевезеннях відповідно до вимог Конвенції міжнародної організації праці 1979 р. № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорт, Європейської угоди щодо режиму праці та відпочинку екіпажів транспортних засобів (ЄУТР)  та законодавства України.

2. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов’язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

3. Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

 

Розділ ІV

ПЕРЕВЕЗЕННЯ ПАСАЖИРІВ

 

Глава 4.1. Послуги з перевезення пасажирів автобусами

Стаття 4.1. Автобусні маршрути за видами перевезень

  1. Автобусні маршрути за видами перевезень поділяються на регулярні, спеціальні регулярні, нерегулярні.
  2. Регулярні пасажирські перевезення здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах загального користування на договірних умовах із органами виконавчої влади – організаторами перевезень.
  3. Спеціальні регулярні  пасажирські перевезення здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах спеціальних перевезень на договірних умовах із замовниками транспортних послуг.

4. Забороняється перевезення пасажирів, що не включені до списку пасажирів, що є у водія, або таких, що не мають відповідного посвідчення.

5. Забороняється здійснення посадки та висадки пасажирів у пунктах і на зупинках, визначених для посадки і висадки пасажирів на маршрутах з регулярним перевезенням.

6. Нерегулярні пасажирські перевезення здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах нерегулярних перевезень на договірних умовах із замовниками транспортних послуг з оплатою послуг виключно у безготівковій формі.

7. При здійсненні нерегулярних пасажирських перевезень та перевезень для власних потреб забороняється здійснення посадки та висадки пасажирів у пунктах і на зупинках, визначених для посадки і висадки пасажирів на маршрутах з регулярним перевезенням.

Стаття 4.2. Послуги з перевезень пасажирів автобусами за видами сполучень

  1. Послуги з перевезень пасажирів автобусами за видами сполучень поділяються на: перевезення на міських маршрутах, перевезення на приміських маршрутах, перевезення на міжміських маршрутах, перевезення на міжнародних маршрутах.
  2. Автобусні маршрути приміські і міжміські поділяються на: внутрішньообласні, що не виходять за межі області та міжобласні, що виходять за межі області.
  3. На міських та приміських автобусних маршрутах дозволяється перевозити стоячих пасажирів автобусами, які за своєю конструкцією мають місця для стоячих пасажирів, у кількості, передбаченій технічною характеристикою транспортного засобу та визначеній у реєстраційних документах на цей транспортний засіб.
  4. На міжнародних та міжміських маршрутах дозволяється перевозити пасажирів з обов’язковим наданням їм місць для сидіння.
  5. На міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 150 кілометрів допускається використання автобусів категорії М3 класу В з кількістю місць більше вісімнадцяти та категорії М3 класів II і III.
  6. Автобус на маршруті протяжністю понад 500 кілометрів обслуговують два водії  у відповідності до вимог законодавства про працю водіїв.

Стаття 4.3. Автобусні маршрути за режимами перевезень

1. Перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування може здійснюватися у режимах: звичайному, експресному, маршрутного таксі.

2. Перевезення пасажирів у звичайному режимі руху – перевезення пасажирів автобусами на маршруті загального користування з дотриманням усіх зупинок, передбачених розкладом руху;

3. Перевезення пасажирів в експресному режимі руху – перевезення пасажирів автобусами на маршруті загального користування, на якому є звичайний режим руху, з дотриманням зупинок, кількість яких за розкладом руху не перевищує 25% загальної кількості зупинок при звичайному режимі руху;

4. Перевезення пасажирів у режимі маршрутного таксі – перевезення пасажирів на міському чи приміському автобусному маршруті загального користування автобусами з повною масою до п’яти тон, за розкладом руху, в якому визначається час відправлення автобусів з початкового та кінцевого пунктів маршруту з висадкою і посадкою пасажирів на їхню вимогу на шляху прямування автобуса в місцях, де це не заборонено правилами дорожнього руху;

Стаття 4.4. Вимоги щодо використання автобусів на автобусних маршрутах загального користування

1. Вимоги щодо використання автобусів за видами сполучень, режимами руху, протяжністю маршрутів, за параметрами пасажиромісткості, комфортності, технічних та екологічних показників установлює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Глава 4.2. Організація перевезень пасажирів автобусами

Стаття 4.5. Організація органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування перевезень пасажирів автобусами

1. Відкриття автобусних маршрутів загального користування, організація пасажирських перевезень та формування мережі автобусних маршрутів покладається:

1) на міжнародних, міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування, які виходять за межі території області (міжобласні маршрути) – на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;

2) на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), – на Раду міністрів Автономної Республіки Крим чи обласні держадміністрації;

3) приміських автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території адміністративного району – на районні  державні адміністрації;

4) на міських автобусних маршрутах загального користування – на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.

5) на автобусному маршруті загального користування прямого сполучення місто Київ – міжнародний аеропорт «Бориспіль» – на Київську міську державну адміністрацію.

Стаття 4.6. Відкриття та закриття автобусних маршрутів загального користування

1. При відкритті автобусних маршрутів надаються пріоритети у формуванні розкладів руху (автостанційнного обслуговування):

1) міжнародним маршрутам перед міжміськими, в тому числі міжобласними;

2) міжобласним маршрутам перед міжміськими внутрішньообласними;

3) міжміським маршрутам перед приміськими.

2. При відкритті нового або внесенні змін до чинного автобусного маршруту мінімальні інтервали між рейсами встановлюються у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

3. Відкриття регулярного автобусного маршруту здійснюється на підставі вивчення попиту на перевезення.

4. Внесення змін на регулярних автобусних маршрутах здійснюється за рішенням організатора  регулярних перевезень з одночасним внесенням змін до реєстру маршрутів на підставі  аналізу результатів обстеження пасажиропотоку, яке проводиться у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

5. Організатор регулярних перевезень має право відкривати нерентабельні регулярні автобусні маршрути (соціально необхідні) за умови визначення обсягів та джерел фінансових дотацій, які включаються до умов роботи маршруту при проведенні конкурсу.

6. У разі відкриття нового автобусного маршруту органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право призначати автомобільного перевізника тимчасово один раз на термін до трьох місяців для здійснення перевезень на маршруті, після чого на підставі обстеження пасажиропотоку приймати рішення щодо доцільності затвердження маршруту та проведення конкурсу.

7. Рішення щодо закриття регулярного автобусного маршруту та вилучення із реєстру  маршрутів приймає організатор перевезень.

Стаття 4.7. Мережа автобусних маршрутів загального користування

1. Мережа автобусних маршрутів загального користування формується на таких засадах:

1) сільський населений пункт з’єднується автобусним маршрутом з райцентром;

2) райцентр з’єднується автобусним маршрутом з обласним центром;

3) обласний центр з’єднується автобусним маршрутом із столицею України м. Києвом.

2. Виключення складають випадки прокладання прямих маршрутів:

1) від села до обласного центру, коли село розташоване ближче до обласного центру ніж до райцентру і вже має пряме сполучення з райцентром;

2) від райцентру до м. Києва, коли райцентр ближче до столиці ніж до обласного центру, який вже має пряме сполучення з столицею України.

3. Формування маршрутної мережі здійснюється шляхом внесення відповідної інформації, змін та доповнень до єдиного реєстру міжнародних, міжміських і приміських автобусних маршрутів загального користування.

Стаття 4.8. Розклад руху автобусів

1. Розклад руху автобуса на автобусних маршрутах загального користування затверджується відповідним організатором перевезень і є обов’язковим для виконання перевізниками, водіями, автостанціями, контрольно-диспетчерськими пунктами.

2. Власники автостанцій на підставі розкладів руху автобусів, затверджених організатором перевезень, розробляють автостанційні розклади, які розміщуються в приміщенні автостанцій для інформування пасажирів.

Стаття 4.9. Формування та ведення реєстрів автобусних маршрутів загального користування

1. Порядок формування та ведення реєстрів автобусних маршрутів загального користування визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

2. Формування та ведення єдиного реєстру міжнародних, міжміських і приміських (внутрішньообласних і міжобласних) автобусних маршрутів загального користування покладається на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, який затверджує мережу, розклади руху і схеми міжнародних, міжміських і приміських автобусних  маршрутів, які виходять за межі території області (міжобласних маршрутів). (Указ Президента України від 12 березня 2012 року № 187/2012 «Про Національний план дій на 2012 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава»).

2. Формування, затвердження та ведення  реєстру міжнародних та міжміських і приміських автобусних маршрутів загального користування здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері  транспорту.

3. Формування та ведення реєстру міжміських і  приміських автобусних маршрутів загального користування, які не виходять за межі території області (внутрішньообласних маршрутів), покладається на Раду міністрів Автономної Республіки Крим чи обласні держадміністрації, які затверджують мережу, розклади руху і схеми міжміських та приміських автобусних маршрутів, які не виходять за межі території області (внутрішньообласних маршрутів).

4. Формування та ведення реєстру міських автобусних маршрутів загального користування покладається на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту, який затверджує мережу, розклади руху і схеми міських автобусних маршрутів.

5. Органи виконавчої влади, які формують реєстри внутрішньообласних автобусних маршрутів зобов’язані надавати відповідну інформацію до Єдиного реєстру, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту. (Регламент (ЄС) № 1370/2007 Європейського Парламенту і Ради від 23 жовтня 2007 року).

Глава 4.3. Проведення конкурсів на визначення перевізника на автобусному маршруті загального користування

Стаття 4.10. Основні засади визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування

1. Визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального  користування, крім міжнародних, здійснюється виключно на конкурсних засадах.

2. Для підготовки та проведення конкурсу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування утворюють  конкурсний  комітет, до складу якого входять представники відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України, відповідальних за безпеку дорожнього руху, а також громадських організацій.

3. До конкурсного комітету не можуть входити представники суб’єктів господарювання: автомобільних перевізників, які є учасниками конкурсу або тих, які діють на ринку перевезень пасажирів і можуть впливати на прийняття рішень конкурсного комітету (представники перевізників, автостанцій, громадських об’єднань певних груп перевізників).

4. Для підготовки документів для проведення засідань конкурсного комітету і оформлення необхідних документів після проведення конкурсу, органи виконавчої влади на конкурсних умовах за договором залучають підприємство (організацію), що має фахівців з досвідом роботи не менше трьох років з питань організації пасажирських перевезень, які, на момент залучення для підготовки проведення конкурсу, пройшли підвищення кваліфікації керівників і фахівців автомобільного транспорту. Конкурс проводиться із залученням представників відповідних органів  виконавчої влади, а також представників громадських організацій. Залучене для підготовки необхідних документів для проведення конкурсу підприємство (організація) готує матеріали щодо умов конкурсу, проекти розкладів та схем автобусних маршрутів, аналізу одержаних пропозицій та їх оцінки, договорів з переможцями конкурсу та інші матеріали.

5. Фінансування проведення конкурсу здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за рахунок коштів, внесених претендентами як плату за участь у конкурсі, а також за рахунок власних коштів.

6. Якщо конкурс не відбувся або переможця не було визначено, претендентам повертають плату за участь у конкурсі, а витрати на підготовку конкурсу відносять на рахунок органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

7. Порядок проведення конкурсу та нарахування балів для оцінки конкурсних пропозицій претендентів на об’єктах конкурсу визначає Кабінет Міністрів України.

Стаття 4.11. Визначення об’єкту конкурсу

1. Об’єкт конкурсу визначається організатором перевезень.

1) Об’єктом конкурсу можуть бути: маршрут (кілька маршрутів), оборотний рейс (кілька оборотних рейсів).

2) В одному пакеті об’єкту конкурсу разом із основним може бути додатковий маршрут чи рейс міського (приміського) сполучення, визначений органом місцевого самоврядування, як соціально-значущий для даного регіону.

2. На конкурс виносяться маршрути із затвердженими схемами розкладу руху автобуса та номером з відповідного реєстру маршрутів.

Стаття 4.12. Визначення умов перевезень та проведення конкурсу

1. До обов’язкових умов конкурсу на перевезення пасажирів належать:

1) визначена органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування обґрунтована структура парку автобусів, що працюватимуть на маршруті загального користування, за пасажиромісткістю, категорією класом, рівнем комфортності, іншими технічними та екологічними показниками, затверджений розклад руху та рівень регулярності виконання запланованих рейсів.

Стаття 4.13. Вимоги до автомобільних перевізників, які допускаються до участі в конкурсі

1. У конкурсі на визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування можуть брати участь автомобільні перевізники, які мають ліцензію на той вид послуг, що виносять на конкурс, на законних підставах використовують у достатній кількості сертифіковані автобуси відповідного класу, відповідають вимогам, викладеним у статті 3.4 цього Закону.

2. До участі в конкурсі не допускаються автомобільні перевізники, які:

1) подали до часті в конкурсі документи, що не відповідають умовам конкурсу чи містять недостовірну інформацію;

2) не відповідають вимогам статті 3.4 цього Закону;

3) передбачають використовувати на маршрутах автобуси, переобладнані з транспортних засобів іншого призначення без сертифіката відповідності вимогам безпеки.

Стаття 4.14. Документи для участі у конкурсі на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування

1. Для участі в конкурсі на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування автомобільний перевізник подає конкурсному комітету такі документи:

1) заяву претендента встановленого зразка із зазначенням автобусного маршруту загального користування, на якому має намір працювати претендент;

2) нотаріально завірену копію ліцензії на право надання послуг з перевезення пасажирів та копії ліцензійних карток на автобуси, які будуть використовуватися на автобусному маршруті;

3) перелік транспортних засобів, які пропонуються до використання на автобусному маршруті, та резервних, із зазначенням марки, моделі, пасажиромісткості (з відміткою «з місцем водія/без місця водія»), ідентифікаційного номера (VIN) та екологічного рівня, державного номерного знака, року випуску транспортного засобу;

4) відомості про додаткові умови обслуговування маршруту, що пропонуються претендентом та підтверджуючі документи (при необхідності);

5) документ, що підтверджує внесення плати за участь у конкурсі.

2. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування не менш як за п’ятнадцять днів до дня проведення конкурсу забезпечують інформування відповідних територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, Державної податкової адміністрації та Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України  про перевізників-претендентів, які подали документи на конкурс для надання конкурсному комітету підтвердження чи спростування наведеної перевізниками інформації у термін не пізніше ніж за п’ять днів до дня проведення конкурсу.

3. Порядок інформування затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України.

4. Строк прийняття документів для участі в конкурсі визначається організатором і починається за 45 робочих днів до дати проведення конкурсу а закінчується за 20 робочих днів до дати проведення конкурсу.

Стаття 4.15. Проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування

1. Під час проведення конкурсу конкурсний комітет розглядає пропозиції перевізників-претендентів виключно за такими параметрами:

1) наявність достатньої кількості  автобусів, які відповідають умовам конкурсу за класом, пасажиромісткістю, екологічними показниками, наявністю багажних  відділень, додаткового обладнання для можливості диспетчерського контролю та інформування пасажирів;

2) наявність, характеристика та кількість резерву автобусів для заміни рухомого складу в разі виходу з ладу;

3) наявність транспортних засобів, пристосованих для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями;

4) наявність свідоцтва відповідності автобуса параметрам комфортності (для міжміського перевезення);

5) строк експлуатації автобусів (рік виготовлення, строк фактичної експлуатації);

6) наявність сертифіката відповідності послуг з перевезення пасажирів автобусами встановленим законодавством вимогам безпечності;

7) наявність та характеристика виробничої бази;

8) умови підтримання належного технічного та санітарного стану автобусів;

9) умови виконання регламентних робіт з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів;

10) досвід роботи перевізника-претендента;

11) умови контролю за станом здоров’я водіїв.

Стаття 4.16. Визначення переможця конкурсу на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування

1. У разі участі в конкурсі двох або більше перевізників-претендентів конкурсний комітет визначає кращого з використанням бальної системи оцінки пропозицій перевізників-претендентів.

2. Сумарна кількість балів, одержаних кожним перевізником-претендентом є підставою для визначення переможця  конкурсу.

3. У разі коли учасники конкурсу набрали однакову кількість балів під час визначення переможця конкурсу перевага надається перевізникам, які представили до конкурсного комітету: сертифікат відповідності послуг з перевезення пасажирів автобусами вимогам цього Закону, а також, для міжміських та міжнародних автобусних маршрутів, свідоцтво відповідності автобуса параметрам комфортності, які видані у відповідності до вимог, встановлених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

4. Автомобільний перевізник – переможець конкурсу повинен самостійно забезпечувати перевезення та облаштувати транспортні засоби необхідним устаткуванням щодо контролю за перевезеннями, яке відповідає вимогам встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

5. Перевізник – переможець конкурсу, несе відповідальність за технічний стан та безперервність роботи обладнання, встановленого для контролю за регулярністю руху транспортних засобів. Перерва у функціонуванні обладнання для контролю на термін більший ніж, обумовлений договором, розглядається як порушення умов договору і може бути підставою для його розірвання.

6. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування укладають договір з переможцем конкурсу на термін сім років.

Глава 4.4.  Послуги автостанцій

Стаття 4.17. Відкриття, функціонування та атестація автостанцій

1. Автостанційна діяльність здійснюється юридичною чи фізичною особою, зареєстрованою в установленому законодавством порядку.

2. Умовою відкриття та функціонування автостанції є атестація автостанції на відповідність вимогам, які встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

3. Підставою для відмови у видачі свідоцтва про атестацію є невідповідність автостанції встановленим вимогам.

4. Атестація автостанцій проводиться один раз на п’ять років.

5. У разі зміни показників, за якими визначений клас автостанції, атестація проводиться без дотримання зазначеного строку за заявою власника чи відповідного організатора перевезень.

6. На підставі надходження від місцевих органів виконавчої влади обґрунтованих даних про недодержання вимог, встановлених для автостанцій відповідного класу, проводиться додаткове обстеження автостанцій, за результатами якого може бути анульоване свідоцтво про атестацію.

7. Власник автостанції повинен забезпечити обслуговування пасажирів та автомобільних перевізників на автостанції, згідно з вимогами до автостанції відповідного класу протягом строку дії свідоцтва.

8. Автостанції надають пасажирам обов’язкові послуги, пов’язані з їх проїздом автобусними маршрутами загального користування, а автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на цих маршрутах на договірних умовах з відповідними організаторами перевезень – обов’язкові послуги, пов’язані з відправленням та прибуттям автобусів згідно з розкладом руху.

9. Розмір плати за обов’язкові автостанційні послуги, що надаються пасажирам,  визначаються в залежності від класу автостанції у відповідності до методики затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

10. До обов’язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями пасажирам, належать:

1) продаж квитків;

2) користування приміщеннями для чекання поїздки, облаштованими місцями для сидіння;

3) можливість користування громадськими вбиральнями;

4) інформування щодо розкладу руху автобусів та вартості поїздки.

11. До обов’язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями автомобільному перевізнику, належать:

1) продаж квитків;

2) організація прибуття та відправлення автобуса з облаштованих платформ;

3) інформування водія щодо умов дорожнього руху на маршруті.

12. Власники автостанцій несуть відповідальність за якість та безпеку послуг, що надаються автостанціями пасажирам та автомобільним перевізникам, технічний та санітарно-гігієнічний стан будівель, споруд, обладнання та території автостанції.

13. Продаж квитків може  здійснюватися водієм автобусу в разі відсутності у  населеному пункті автостанції або агентства з продажу квитків.

14. За надання обов’язкових послуг автостанцій, крім послуг кімнати матері і дитини, з осіб, які придбавають проїзні квитки, стягується автостанційний збір, що входить до вартості квитка. У разі продажу квитків через агентство або перевізником самостійно частину автостанційного збору перевізник перераховує автостанції, на якій пасажир повинен здійснити посадку. Розмір автостанційного збору визначається власником автостанції у відповідності до методики визначення розміру автостанційного збору, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

14/. За надання обов’язкових послуг автостанцій, крім послуг кімнати матері і дитини, з осіб, які придбавають проїзні квитки та оформлюють пільговий проїзд, стягується автостанційний збір, що входить до вартості квитка. У разі продажу квитків через агентство або перевізником самостійно частину автостанційного збору перевізник перераховує автостанції, на якій пасажир повинен здійснити посадку. Розмір автостанційного збору визначається власником автостанції у відповідності до методики визначення розміру автостанційного збору, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

15. Власники автостанцій забезпечують інформування пасажирів про страховика шляхом  розміщення інформації на квитках на проїзд у автобусах та надання візуальної інформації у приміщенні автостанції.

16. Відносини власника автостанції та автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, які проходять через автостанцію, визначаються договором про надання послуг автостанціями, примірна форма якого визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

17. Особа, що придбала квиток, повинна здійснити посадку в автобус на автостанції, зазначеній у квитку, або за попереднім погодженням з автостанцією та внесенням відповідної  позначки до квитково-касового листа на іншій зупинці, передбаченій розкладом руху. У разі відсутності попереднього погодження та запізнення на рейс оплачене місце за пасажиром не зберігається.

18. Відправлення чи прибуття автобусів приміських, міжміських та міжнародних маршрутів, посадка та висадка пасажирів здійснюється тільки на автостанціях, а у разі їх відсутності в населеному пункті – із зупинок, передбачених розкладом руху. Місця зупинки у населеному пункті погоджуються з відповідним органом виконавчої влади.

19. У разі втрати документа на проїзд пасажир до посадки не допускається, вартість документа на проїзд не повертається, дублікат не видається, претензії не приймаються. У разі відсутності у пасажира документа на проїзд, пасажир вважається таким, що не має права на проїзд.

19/. У разі втрати документа на проїзд пасажир до посадки не допускається, вартість документа на проїзд не повертається, дублікат не видається, претензії не приймаються. У разі відсутності у пасажира документа на проїзд, а за наявності у нього пільг – документа, що підтверджує право на пільговий проїзд, пасажир вважається таким, що не має права на проїзд.

20. Власник автостанції зобов’язаний укласти з автомобільним перевізником договір про надання послуг автостанції за наявності у автомобільного перевізника договору про організацію перевезень з відповідним організатором перевезень: Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті на перевезення пасажирів на маршруті загального користування, розкладом руху якого передбачено заїзд на автостанцію власника.

21. Переоформлення та повернення квитків пасажиром на автостанції

1) особа, яка придбала квиток, має право на повернення його в касу до відправлення автобуса і виплату суми, що дорівнює повній вартості квитка, у разі:

— відміни рейсу або відправлення автобуса із запізненням;

— ненадання пасажиру місця, зазначеного у квитку (у разі відмови пасажира від іншого запропонованого місця);

— надання для перевезення автобуса, клас якого нижчий, ніж зазначено у розкладі руху на автостанції.

2) у разі повернення в касу автостанції квитка на автобус міжміського або міжнародного сполучення у строк понад одну добу до його відправлення, передбаченого розкладом руху, пасажирові повертається сплачена сума, крім плати за продаж квитків та збору за попередній продаж квитків.

3) у разі повернення квитка на автобус міжміського або міжнародного сполучення у строк за дві години або менш як за одну добу до його відправлення особі повертається сплачена сума, крім плати за продаж квитків, збору за попередній продаж квитків та 10 відсотків вартості проїзду.

4) у разі повернення квитка на зазначений автобус пізніше ніж за дві години, але не пізніше ніж за 10 хвилин до відправлення автобуса,  передбаченого розкладом руху,  пасажирові  повертається сплачена сума,  крім плати за продаж квитків, збору за попередній продаж квитків та 20 відсотків вартості проїзду.

5) у разі повернення квитка пізніше ніж за 10 хвилин до відправлення автобуса, а також протягом трьох годин з моменту його відправлення особі повертається сплачена сума, крім плати за продаж квитків, збору за попередній продаж квитків та 30 відсотків вартості проїзду.

6) пасажир має право на повернення квитка протягом трьох діб з моменту відправлення автобуса у разі хвороби або нещасного випадку, що підтверджується відповідними документами. У такому разі йому відшкодовується сплачена сума, крім плати за продаж квитків, або безоплатно переоформляється квиток на інший автобус.

7) квитки на автобуси приміського сполучення не переоформляються, а у разі запізнення пасажира – не підлягають поверненню, крім випадків, визначених підпунктом 1) цієї статті.

22. Строк, на який  укладається договір про надання послуг автостанціями, не може бути меншим, ніж строк обслуговування автомобільним перевізником маршруту (рейсу), визначений договором про організацію перевезень пасажирів на маршруті загального користування з відповідним організатором перевезень.

23. Власник автостанції зобов’язаний укласти договір з Радою міністрів Автономної республіки Крим, обласною державною адміністрацією, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті щодо обслуговування пасажирів та перевізників на відповідних маршрутах.

24. Договір між власником автостанції та відповідним організатором перевезень  укладається на строк дії свідоцтва про атестацію.

25. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні державні адміністрації та Укртрансінспекція України затверджують (погоджують) розклади руху з урахуванням наявності в населеному пункті автостанцій, атестованих згідно з порядком, визначеним центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

26. Закриття автостанції здійснюється з ініціативи власника автостанції за умови інформування про це Раду міністрів Автономної Республіки Крим чи обласну державну адміністрацію та центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті не пізніше ніж за два місяці до закриття автостанції.

27. Після отримання інформації від власника автостанції про закриття автостанції Рада міністрів Автономної Республіки Крим чи обласна державна адміністрація та центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті забезпечують внесення необхідних змін до розкладів руху автобусів відповідного сполучення та інформування населення про закриття автостанції.

28. Закриття автостанції здійснюється після прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування, на території якого розташована автостанція, з виключенням цієї автостанції з переліку атестованих автостанцій та анулюванням свідоцтва про атестацію.

Перепрофілювання діяльності автостанцій може здійснюватися їх власниками лише у разі закриття автостанції в законному порядку.

Глава 4.5. Пільгові перевезення пасажирів автомобільним транспортом

Стаття 4.18. Визначення пільгових перевезень

1. Пільгове перевезення пасажирів – це перевезення пасажирів, які згідно із законодавством мають право на пільги при користуванні громадським пасажирським транспортом.

2. Пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, виконують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Стаття 4.19. Порядок виконання пільгових перевезень

1. Органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади забезпечують здійснення адресної грошової виплати окремим категоріям громадян, що мають пільги на проїзд автомобільним транспортом на міських і приміських автобусних маршрутах та виплату грошової компенсації за пільговий проїзд – на міжміських автобусних маршрутах, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

2. Величина адресної грошової виплати на пільговий проїзд автомобільним транспортом та механізм її надання визначається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

3. Величина грошової компенсації за пільговий проїзд та механізм її надання визначається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 4.18/. Визначення пільгових перевезень

1. Пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, виконують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

2. Органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади забезпечують пільгове перевезення пасажирів зі своїх бюджетів.

Стаття 4.19/. Порядок виконання пільгових перевезень

1. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, втрат доходів від цих перевезень.

2. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.

3. У разі відсутності компенсації за здійснення пільгових перевезень автомобільний перевізник має право припинити надання цих послуг для пільгових категорій пасажирів.

Глава 4.6. Вимоги до перевезення організованих груп дітей автобусами

Стаття 4.20. Визначення перевезень організованих груп дітей

1. До перевезення організованих груп дітей (далі – груп дітей) відноситься одночасне перевезення групи з десяти і більше дітей, для яких замовником послуги призначається керівник, відповідальний за супроводження їх під час поїздки, а на групу з 30 і більше дітей призначається також медичний працівник.

2. Перевезення організованих груп дітей здійснюються в режимах регулярних спеціальних чи нерегулярних пасажирських перевезень.

Стаття 4.21. Умови перевезення організованих груп дітей

1. Регулярні та нерегулярні перевезення організованих груп дітей здійснюють після узгодження умов перевезень із замовником та місцевими органами Державтоінспекції на підставі договору між замовником перевезень і перевізником. Типова форма договору затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

2. Максимальна кількість дітей та  супроводжуючих осіб при перевезенні автобусом не повинна перевищувати кількості місць для сидіння в ньому, передбачену технічною характеристикою транспортного засобу та  визначену в реєстраційних документах на цей транспортний засіб.

3. Групи дітей повинні перевозити досвідчені водії транспортних засобів, які мають стаж керування автобусом не менше ніж п’ять років.

4. На маршрут, що виходить за межі населеного пункту та протяжність якого становить понад 250 кілометрів, повинні направлятися два водії.

5. До перевезення організованих груп дітей на маршрутах протяжністю більш як 50 кілометрів не допускаються автобуси, строк експлуатації яких більше десяти років і такі, що переобладнані із транспортних засобів іншого призначення

6. Перевезення організованих груп дітей колоною з п’яти і більше автобусів здійснюється за умови супроводу відповідними територіальними підрозділами Державтоінспекції.

7. Рух колони автобусів з організованими групами дітей здійснюється відповідно до Правил дорожнього руху.

Стаття 4.22. Порядок здійснення перевезення організованих груп дітей

1. До початку перевезення організованих груп дітей замовник послуг і перевізник:

1) визначають маршрут перевезення організованих груп дітей, як правило, такий, за яким уже здійснюються регулярні перевезення;

2) встановлюють зупинки автобуса:

3) технічні – одна на перші 50 кілометрів і не менше однієї – на кожні наступні 100 кілометрів маршруту;

4) для відпочинку – на п’ять хвилин через кожну годину руху і на 30 хвилин – через кожні п’ять годин руху (допускається поєднання 30-хвилинного відпочинку з перервою на обід);

5) для приймання їжі – через три-п’ять годин руху;

6) для ночівлі;

7) складають схему маршруту та встановлюють розклад руху.

2. Перевезення організованих груп дітей здійснюються тільки у світлу пору доби і за сприятливих погодних умов.

3. Замовник послуг повідомляє не пізніше ніж за сім робочих днів автомобільному перевізнику про здійснення перевезення організованих груп дітей.

4. Автомобільний перевізник не пізніше ніж за три робочих дні до запланованого перевезення організованої групи дітей повідомляє територіальному підрозділу Державтоінспекції про дату здійснення кожного такого перевезення, подає йому на узгодження та замовнику послуг на затвердження схему маршруту та розклад руху автобусів.

5. Схема маршруту та розклад руху оформляються у трьох примірниках.

6. Один примірник схеми маршруту і розкладу руху видається водію, інші зберігаються у замовника послуг та перевізника.

Стаття 4.23. Обов’язки замовника послуг з перевезення організованих груп дітей

1. Замовник послуг зобов’язаний:

1) до початку поїздки скласти у трьох примірниках список групи дітей;

2) допускати до поїздки дітей, які зазначені у списках і не мають протипоказань для далеких поїздок за станом здоров’я;

3) призначити для кожної групи з десяти дітей керівника, відповідального за супроводження їх під час поїздки, а для групи з 30 і більше дітей – медичного працівника та провести інструктаж з правил поведінки і техніки безпеки.

2. Замовник послуг зобов’язаний забезпечити дітей питною водою, засобами медичної допомоги, а керівника групи телефонним зв’язком і списком телефонних номерів служб екстреного виклику.

3. Керівник групи дітей зобов’язаний:

1) провести бесіду з дітьми, ознайомити їх з правилами поведінки і техніки безпеки під час поїздки;

2) забезпечувати дотримання дітьми належного порядку під час руху (діти повинні сидіти на призначених для цього місцях), а також під час посадки (висадки) з автобуса;

3) забезпечувати посадку (висадку) дітей після зупинки автобуса тільки з посадкового майданчика, а в разі його відсутності – з тротуару або узбіччя, якщо це неможливо – з крайньої смуги проїзної частини (але не з боку суміжної смуги для руху), за умови, що це безпечно і не створює перешкод іншим учасникам руху, а також справності засобів аварійної світлової сигналізації;

4) проходити з організованою групою дітей тільки тротуарами та пішохідними доріжками, а у разі їх відсутності – краєм проїзної частини назустріч руху транспортних засобів і тільки у світлу пору доби.

4. У разі настання несприятливих погодних і дорожніх умов, виходу з ладу автобуса, виникнення загрози безпеці руху, а також погіршення стану здоров’я водія необхідно припинити рух з повідомленням про це перевізника, який повинен вжити заходів для доставки дітей до кінцевого пункту маршруту, заміни автобуса, водія.

Глава 4.7. Документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення

Стаття 4.24. Індивідуальна книжка водія

1. Індивідуальна книжка водія – документ установленого зразка, в якому зазначається інформація щодо перевірки технічного стану транспортного засобу та стану здоров’я водія перед виїздом на маршрут, а також режим його праці і відпочинку. Форму та порядок використання індивідуальної книжки водія затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Стаття 4.25. Документи для регулярних пасажирських перевезень:

1) для автомобільного перевізника, – ліцензія, договір із організатором регулярних перевезень, затверджена організатором перевезень схема маршруту (у разі якщо пунктом призначення приміського/міжміського внутрішньообласного/міжобласного маршруту є м. Київ також і окремо затверджена організатором перевезень по території м. Києва схема руху маршруту по території столиці) та розклад руху, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, договір про обов’язкове страхування цивільної відповідальності перевізника за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю чи/або майну пасажира, у відповідності до законодавства, на кожну одиницю транспортного засобу із врахуванням повної пасажиромісткості транспортного засобу, визначеної виробником,  на термін не менше ніж 12 місяців;

2) для водія автобуса – посвідчення водія відповідної категорії, документ, що засвідчує кваліфікацію для надання відповідних послуг, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, індивідуальна книжка, квитково-касовий лист, копію схеми маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (для міських маршрутів – вартість проїзду), поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспорту, включаючи відповідальність перевізника;

3) типова форма договору перевізника з організатором регулярних перевезень встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;

4) для пасажира – квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу;

4/) для пасажира – квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду – посвідчення особи встановленого зразка);

5) форми квитків на проїзд в автобусах та на перевезення багажу встановлюються   центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Стаття 4.26. Документи для регулярних спеціальних пасажирських перевезень:

1) для автомобільного перевізника, – ліцензія, договір із замовником послуги, паспорт маршруту, погоджений відповідним організатором перевезень, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, договір про обов’язкове страхування цивільної відповідальності перевізника за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю чи/або майну пасажира, у відповідності до законодавства, на кожну одиницю транспортного засобу із врахуванням повної пасажиромісткості транспортного засобу, визначеної виробником,  на термін не менше ніж 12 місяців;

2) для водія автобуса – посвідчення водія відповідної категорії, документ, що засвідчує кваліфікацію для надання відповідних послуг, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, індивідуальна книжка, копія паспорту маршруту, завірена організатором регулярних перевезень, список пасажирів, що перебувають в салоні автобуса, завірений підписом та печаткою замовника послуги, поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспорту, включаючи відповідальність перевізника;

3) для пасажирів, що включені до списку та перебувають в салоні автобуса – документи, що підтверджують особу.

Стаття 4.27. Документи для нерегулярних пасажирських перевезень:

1) для автомобільного перевізника – ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, договір із замовником послуги, банківський документ, що підтверджує оплату послуги, договір про обов’язкове страхування цивільної відповідальності перевізника за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю чи/або майну пасажира, у відповідності до законодавства, на кожну одиницю транспортного засобу із врахуванням повної пасажиромісткості транспортного засобу, визначеної виробником, на термін не менше ніж 12 місяців;

2) для водія автобуса – посвідчення водія відповідної категорії, документ, що засвідчує кваліфікацію для надання відповідних послуг, копія договору перевізника з замовником послуги, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, індивідуальна книжка, копія документу, що засвідчує оплату транспортних послуг, список пасажирів, що перебувають в салоні автобуса, завірений підписом та печаткою замовника послуг, поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспорту, включаючи відповідальність перевізника.

Стаття 4.28. Документи на перевезення пасажирів автобусами для власних потреб:

1) для автомобільного перевізника – документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, договір про обов’язкове страхування цивільної відповідальності перевізника за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю чи/або майну пасажира, у відповідності до законодавства, на кожну одиницю транспортного засобу із врахуванням повної пасажиромісткості транспортного засобу, визначеної виробником,  на термін не менше ніж 12 місяців;

2) для водія – посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на автобус, список пасажирів, яких перевозять, завірений підписом та печаткою перевізника чи посвідчення особи, що підтверджує її відношення до перевізника, поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспорту, що включає  відповідальність перевізника.

Стаття 4.29. Документи на перевезення пасажирів легковими автомобілями для власних потреб:

1) для водія юридичної особи – посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспорту, включаючи відповідальність перевізника;

2) для фізичної особи – посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспорту, включаючи відповідальність перевізника.

Глава 4.8. Основні права та обов’язки пасажира автобуса

Стаття 4.30. Права пасажира автобуса

1. Пасажир автобуса має право:

1) одержувати від перевізника, водія, на зупинках автобусних маршрутів загального користування, автостанціях та автовокзалах інформацію про послуги автомобільного транспорту загального користування;

2) безоплатно провозити з собою на автобусних маршрутах загального користування одну дитину дошкільного віку без надання їй окремого місця на сидінні;

3) безоплатно перевозити з собою на автобусних маршрутах загального користування ручну поклажу, а також відповідно до законодавства про захист прав споживачів і правил перевезень користуватися іншими правами.

Стаття 4.31. Обов’язки пасажира автобуса

1. Пасажир автобуса зобов’язаний:

1) мати при собі квиток на проїзд, квитанцію на перевезення багажу;

1/) мати при собі квиток на проїзд, квитанцію на перевезення багажу, а за наявності права на пільги щодо оплати проїзду – посвідчення встановленого зразка або безоплатний квиток (для міжміських перевезень);

2) займати зазначене у квитку місце, зберігати квиток до кінця поїздки і пред’являти в розгорнутому вигляді на вимогу осіб, що мають право здійснювати контроль;

3) виконувати вимоги правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту.

Глава 4.9. Основні права та обов’язки водія автобуса

Стаття 4.32. Права та обов’язки водія автобуса

1. Водій автобуса при перевезенні пасажирів автомобільним транспортом має право:

1) вимагати від пасажирів виконання їх обов’язків;

2) не допускати до поїздки пасажирів, які не мають квитків, перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, порушують громадський порядок, мають при собі небезпечні вантажі, зокрема легкозаймисті, вибухонебезпечні і такі, що можуть забруднити транспортний засіб чи одяг пасажирів;

2/) не допускати до поїздки пасажирів, які не мають квитків або не пред’являють посвідчення встановленого зразка, що підтверджує право на пільги щодо оплати проїзду, перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, порушують громадський порядок, мають при собі небезпечні вантажі, зокрема легкозаймисті, вибухонебезпечні і такі, що можуть забруднити транспортний засіб чи одяг пасажирів;

3) під час посадки в автобус пасажирів на приміському, міжміському або міжнародному маршруті перевіряти наявність квитків на проїзд та перевезення багажу;

4) не видавати багаж, якщо пасажир не пред’явив квитка.

2. Водій автобуса зобов’язаний:

1) виконувати правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту загального користування і технічної експлуатації автобуса;

2) мати з собою і пред’являти для перевірки уповноваженим посадовим особам документи, передбачені законодавством, зупиняти автобус за сигналом контролера, виконувати його вказівки та сприяти у здійсненні контролю;

3) дотримуватися визначеного маршруту та розкладу руху автобуса;

4) здійснювати посадку пасажирів в автобус, приймати, розміщати та видавати багаж пасажирам тільки на автостанціях, а у населених пунктах де їх немає – на зупинках, передбачених розкладом руху;

5) стежити за виконанням пасажирами своїх обов’язків та безпечним розміщенням ними багажу і ручної поклажі в автобусі;

6) оголошувати назви зупинок і час стоянки на них;

7) здійснювати висадку пасажирів у відведеному для цього місці в разі заправлення автобуса паливом під час виконання перевезень та здійснювати, перед відправленням автобуса з місця заправки, перевірку наявності всіх пасажирів, що їхали в автобусі до їх висадки на заправці; здійснювати аналогічну перевірку наявності пасажирів перед відправленням автобуса з місця  вимушеної,чи іншої не запланованої  зупинки;

8) вживати необхідних заходів для безпеки пасажирів у разі виникнення перешкод для руху на маршруті (туман, ожеледь тощо), які не дають змоги продовжити поїздку, а також у разі вимушеної зупинки автомобільного транспортного засобу на залізничному переїзді;

3. Водію автобуса забороняється:

1) змінювати маршрут та розклад руху;

2) продавати пасажирам квитки під час керування автобусом.

3) здійснювати відправлення автобуса з автостанції чи іншої зупинки автобуса,  запланованої розкладом руху, раніше часу, зазначеного у розкладі.

4) перевозити пасажирів, що не внесені замовником перевезень в список пасажирів, що підлягають перевезенню при здійсненні нерегулярних, чи спеціальних регулярних перевезень.

Глава 4.10. Договори щодо перевезення пасажирів

Стаття 4.33. Договори перевезення пасажирів автобусами

1. Договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування укладається між відповідними органами виконавчої влади та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.

2. Договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду.

2/. Договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, – з моменту посадки в автобус.

3. Договір про регулярні спеціальні і нерегулярні пасажирські перевезення автобусом укладається між замовником транспортних послуг та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами. Типові форми цих договорів затверджуються  центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Стаття 4.34. Припинення дії договору перевезення пасажира

1. Дія договору перевезення пасажира автомобільним транспортом може бути припинена за ініціативою автомобільного перевізника чи водія автомобільного транспортного засобу, якщо пасажир:

1) перебуває у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння;

2) порушує громадський порядок;

3) пред’являє заборонений до перевезення багаж або багаж, який за габаритами не відповідає встановленим нормам;

4) порушує інші вимоги правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту.

 

Розділ V

ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ

 

Глава 5.1. Загальні положення щодо перевезення вантажів

Стаття 5.1. Внутрішні перевезення вантажів та правила їх надання

1. До внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов’язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об’єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.

2. До комплексу допоміжних операцій, пов’язаних із внутрішніми перевезеннями вантажів автомобільним транспортом, належать:

1) завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів;

2) перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб;

3) сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу;

4) накопичення, формування або дроблення партій вантажу;

5) зберігання вантажу;

6) транспортно-експедиторські послуги.

3. Обов’язкові правила перевезень вантажів автомобільним транспортом затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

4. Правила технологічних перевезень вантажів транспортними засобами затверджуються керівництвом виробничого об’єкта.

Стаття 5.2. Документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення

1. Автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред’являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

2. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

1) для автомобільного перевізника – ліцензія (крім перевезень для власних потреб) та документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах;

2) для водія – посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка (крім перевезень для власних потреб), товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

3. У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов’язковими документами для водія є свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення визначених небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації, узгодження маршруту дорожнього перевезення небезпечного вантажу.

4. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов’язковим документом також є дозвіл щодо узгодження умов та режимів перевезення та документ про оплату користування інфраструктурою відповідно до Закону України «Про джерела фінансування дорожнього господарства України».

Стаття 5.3. Основні права та обов’язки водія транспортного засобу при перевезенні вантажу

1. Водій транспортного засобу при перевезенні вантажу має право:

1) відмовитись від прийняття до перевезення вантажу, який не відповідає встановленим вимогам або вимогам щодо пломбування вантажу, якщо відтиск пломби нечіткий або пломбу пошкоджено;

2) вимагати від вантажовідправника (уповноваженої ним особи) належного закріплення вантажу на транспортному засобі відповідно до встановлених законодавством вимог та очищення кузова від залишків вантажу.

2. Водій транспортного засобу зобов’язаний:

1) виконувати правила перевезень вантажів автомобільним транспортом;

2) мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень;

3) перевіряти надійність пломбування, закріплення, накриття та ув’язування вантажу для його безпечного перевезення;

4) забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, та своєчасну його доставку вантажовласнику (уповноваженій ним особі);

5) дотримуватись визначеного маршруту при перевезенні небезпечних, великовагових і великогабаритних вантажів;

6) дотримуватись визначеного режиму праці та відпочинку.

Стаття 5.4. Договір про перевезення вантажу

1. Договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

2. Істотними умовами договору є:

1) найменування та місцезнаходження сторін;

2) найменування та кількість вантажу, його пакування;

3) умови та термін перевезення;

4) місце та час навантаження і розвантаження;

5) форма розрахунку та вартість перевезення;

6) інші умови, узгоджені сторонами.

Стаття 5.5. Основні права та обов’язки замовника за договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом

1. Замовник за договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом має право отримати компенсацію згідно з законодавством за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату або несвоєчасність доставки.

2. Замовник за договором про перевезення вантажу зобов’язаний:

1) забезпечити своєчасне та повне оформлення документів на перевезення вантажу;

2) утримувати власні під’їзні шляхи до вантажних пунктів, вантажні майданчики, рампи тощо у стані, що відповідає вимогам законодавства з питань охорони праці, техніки безпеки та безпеки руху;

3) здійснювати вантажні операції, закріплення, накриття, ув’язування та пломбування вантажу, зняття кріплень і покриттів та очищення транспортного засобу від залишків вантажу;

4) забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці та техніки безпеки при вантажних операціях.

Стаття 5.6. Основні права та обов’язки виконавця за договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом

1. Автомобільний перевізник має право:

1) відмовитись від прийняття вантажу до перевезення, якщо замовником не підготовлено вантаж чи необхідні документи або внесено без попереднього узгодження з ним зміни до реквізитів цих документів;

2) відмовитись від перевезення вантажу, якщо замовник подає до перевезення вантаж, не обумовлений договором про перевезення, пакування вантажу не відповідає встановленим законодавством вимогам, ушкоджена тара або нечітким є відтиск пломби тощо;

3) одержувати відшкодування від замовника, якщо транспортний засіб був пошкоджений під час вантажних робіт або під час перевезення вантажу з вини замовника.

2. Автомобільний перевізник зобов’язаний:

1) при укладанні договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом передбачати для свого персоналу встановлені законодавством умови праці та відпочинку;

2) забезпечити виконання умов договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом у межах, визначених договором та законодавством;

3) забезпечити страхування вантажу та відповідальності перевізника відповідно до законодавства. У разі перевезення небезпечних вантажів забезпечити укладання договору обов’язкового страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів;

4) забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, до моменту його передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) в пункті призначення;

5) відшкодувати замовнику збитки за пошкодження  або псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані у разі несвоєчасної доставки вантажу.

Стаття 5.7. Безпечне кріплення вантажу на транспортних засобах

1. Для убезпечення людей і довкілля автотранспортне підприємство, підприємець забезпечує правильне розміщення та закріплення вантажу (виробів, твердих матеріалів, рідин і газів) відповідними засобами, забезпечує виконання такої роботи кваліфікованим персоналом.

2. Відповідно до міжнародних стандартів правила розміщення та кріплення вантажу на транспортних засобах, методику розрахунку елементів кріплення вантажу, порядок підвищення кваліфікації персоналу, який розміщує та закріплює вантажі, затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

3. Документація з розміщення та закріплення на транспортних засобах вантажу, що не урегульовано законодавством, підлягає науково-технічній експертизі. Порядок проведення науково-технічної експертизи розміщення та закріплення вантажу на транспортних засобах затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, та визначає для цього провідну організацію (підприємство).

Стаття 5.8. Відповідальність автомобільного перевізника за незбереження вантажу

1. Автомобільний перевізник несе відповідальність за незбереження вантажу, тобто за його втрату, нестачу, пошкодження (псування), які сталися після прийняття ним вантажу до перевезення і до моменту видачі відповідно вантажоодержувачу чи уповноваженій особі, якщо не доведе, що незбереження вантажу сталося внаслідок обставин, яких автомобільний перевізник не міг уникнути і усунення яких від нього не залежало.

2. Збитки, спричинені при автомобільному перевезенні вантажу, відшкодовуються автомобільним перевізником у випадку:

1) втрати чи нестачі вантажу – у розмірі вартості вантажу, який втрачено чи якого не вистачає;

2) пошкодження (псування) вантажу – в розмірі суми, на яку зменшилась його вартість, а при неможливості відновлення пошкодженого вантажу – в розмірі його вартості;

3) втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, – у розмірі оголошеної цінності вантажу.

3. Вартість вантажу визначається його ціною, зазначеною у рахунку продавця чи передбаченою договором, а при відсутності рахунку чи ціни в договорі – виходячи з ціни, яка при подібних обставинах звичайно стягується за аналогічні товари.

4. Автомобільний перевізник поряд з відшкодуванням установленого збитку, спричиненого втратою, нестачею чи пошкодженням (псуванням) вантажу, повертає вантажовідправнику (вантажоодержувачу) провізну плату, отриману за автомобільне перевезення вантажу, який втрачено, пошкоджено (зіпсовано) чи якого не вистачає після перевезення, якщо ця плата не входить у вартість вантажу.

Глава 5.2. Вимоги до перевезення окремих видів вантажів

Стаття 5.9. Перевезення небезпечних вантажів

1. Небезпечні вантажі при їх пакуванні, вантаженні, наповненні, перевезенні та розвантаженні  потребують додержання підвищеної обережності та виконання спеціальних вимог при їх перевезенні.

2. Вимоги до перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом визначаються положеннями Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ), правилами дорожнього перевезення небезпечних вантажів та іншими відповідними нормативно-правовими актами.

3. Перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом здійснюється тільки у разі, коли вантажі згідно з вимогами ДОПНВ і правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів допущені до перевезення та всі вимоги щодо здійснення перевезень таких вантажів виконані.

(Європейська угода про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ/ADR) від 30 вересня 1957 року;

Директива 2008/68/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 24 вересня 2008 року про внутрішні перевезення небезпечних вантажів)

4. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, веде реєстр атестованих навчальних центрів, що здійснюють підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації водіїв та уповноважених з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів, та реєстр водіїв та уповноважених, які успішно пройшли спеціальне навчання  (у розрізі областей).

Стаття 5.10. Перевезення швидкопсувних вантажів

1. Швидкопсувні вантажі перевозяться відповідно до правил перевезення швидкопсувних вантажів автомобільними транспортними засобами та положень Угоди про міжнародні перевезення швидкопсувних харчових продуктів та про спеціальні транспортні засоби, які призначені для цих перевезень (УПШ). Правила перевезень швидкопсувних вантажів автомобільними транспортними засобами затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

2. Перевезення швидкопсувних вантажів здійснюється транспортними засобами спеціалізованого призначення в умовах, що забезпечують збереження їхньої якості, строку придатності та безпеки для здоров’я населення.

3. Умови перевезення швидкопсувних вантажів мають відповідати температурним умовам, вимогам щодо вологості, строкам та умовам зберігання, визначеним нормативно-технічною документацією на конкретний вид вантажу.

 (Угода про міжнародні перевезення швидкопсувних харчових продуктів та про спеціальні транспортні засоби, які призначені для цих перевезень (УПШ) від 1 вересня 1970 року).

Стаття 5.11. Перевезення великогабаритних і великовагових вантажів

1. Великогабаритні та великовагові вантажі при вантаженні, перевезенні та розвантаженні потребують застосування спеціальних пристроїв і кріплення, а також відповідних умов на маршруті перевезення та спеціальних погоджень і дозволів.

2. Перевезення великогабаритних і великовагових вантажів здійснюється транспортними засобами, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують встановлені на території України параметри, за погодженим маршрутом та на підставі виданого перевізникові уповноваженим органом дозволу в установленому законодавством порядку.

(Директива Європейської Ради 96/53/ЄС від 25 липня 1996 року про встановлення для певних наземних транспортних засобів, що рухаються в межах Співтовариства, максимально дозволених розмірів при національних і міжнародних переміщеннях і максимально дозволеної ваги при міжнародних переміщеннях)

 

Розділ VI

ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ ПАСАЖИРІВ І ВАНТАЖІВ

 

Стаття 6.1. Організація міжнародних перевезень пасажирів і вантажів

1. Організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України у сфері міжнародних автомобільних перевезень.

2. До міжнародних перевезень пасажирів та вантажів допускаються резиденти України, які мають відповідну ліцензію.

3. При виконанні міжнародних перевезень вантажів резидентами України на борту транспортного засобу повинні бути:

1) посвідчення водія;

2) дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України (у момент перетину кордону при використанні разового дозволу);

3) ліцензійну картку на транспортний засіб, діяльність з перевезення яким підлягає ліцензуванню відповідно до законодавства;

4) дозвіл щодо узгодження умов та режимів перевезення в разі перевищення вагових або габаритних обмежень та документ про оплату користування інфраструктурою відповідно до Закону України «Про джерела фінансування дорожнього господарства України»;

5) свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

6) документи, що підтверджують безпечність конструкції, технічного стану та екологічну безпечність транспортного засобу, передбачені міжнародними договорами України, дія яких поширюється на тип транспортного засобу і вид перевезення;

7) документи на вантаж (міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR).;

8) документи стосовно обов’язкового страхування.

4. При виконанні міжнародних перевезень пасажирів резидентами України на борту транспортного засобу повинні бути:

1) посвідчення водія;

2) дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України (у момент перетину кордону при використанні разового дозволу);

3) ліцензійну картку на транспортний засіб;

4) свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

5) документи, що підтверджують безпечність конструкції, технічного стану та екологічну безпечність транспортного засобу, передбачені міжнародними договорами України, дія яких поширюється на тип транспортного засобу і вид перевезення;

6) документи стосовно обов’язкового страхування.

7) список пасажирів;

8) білетно-облікову документацію.

Стаття 6.2. Міжнародне співробітництво у сфері міжнародних перевезень пасажирів і вантажів

1. Державну політику у сфері міжнародного співробітництва з питань автомобільного транспорту розробляє та реалізує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

2. Міжнародне співробітництво у сфері міжнародних перевезень пасажирів і вантажів забезпечує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, який у межах повноважень:

2. Міжнародне співробітництво у сфері міжнародних перевезень пасажирів і вантажів забезпечує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, який у межах повноважень:

1) організовує контроль за виконанням міжнародних договорів України з питань міжнародних перевезень пасажирів і вантажів;

організовує виконання міжнародних договорів України з питань міжнародних перевезень пасажирів і вантажів;

2) розробляє пропозиції щодо розвитку міжнародного співробітництва у сфері міжнародних перевезень пасажирів і вантажів;

3) бере участь у проведенні заходів щодо укладання міжнародних договорів з питань міжнародних перевезень пасажирів і вантажів;

4) бере участь у роботі міжнародних організацій у сфері діяльності автомобільного транспорту;

5) забезпечує отримання перевізниками дозвільних документів на міжнародні перевезення пасажирів і вантажів.

Стаття 6.3. Дозволи на міжнародні автомобільні перевезення, їх розподіл та використання

1. Види дозвільних документів та порядок їх розподілу, видачі та використання українськими перевізниками при перевезенні по території іноземних країн визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту з урахуванням вимог законодавства України та законодавства країни, по території якої буде здійснюватися перевезення.

2. Міжнародні автомобільні перевезення іноземними перевізниками по території України здійснюються за наявності в перевізника українського дозволу або інших дозвільних документів, якщо інше не передбачено законодавством України.

3. Порядок оформлення і видачі дозволів на поїздку по територіях іноземних держав при виконанні перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, їх обліку та обміну визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

4. Оформлення та видача дозволів на поїздку по територіях іноземних держав при виконанні перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні відбувається на підставі розподілу дозволів центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

5. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті повинен забезпечити доступ до даної інформації перевізникам та громадськості.

6. Дозвільні документи Системи Багатосторонньої Квоти Європейської Конференції Міністрів Транспорту розподіляють на конкурсних засадах з урахуванням рівня безпечності конструкції й екологічної безпеки транспортних засобів, ефективності використання зазначених дозволів за попередній період.

7. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, забезпечує проведення конкурсу та затверджує склад комісії по розподілу дозвільних документів Системи Багатосторонньої Квоти Європейської Конференції Міністрів Транспорту.

8. Результати конкурсу по розподілу дозвільних документів Системи Багатосторонньої Квоти Європейської Конференції Міністрів Транспорту затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту за поданням комісії по розподілу дозвільних документів Системи Багатосторонньої Квоти Європейської Конференції Міністрів Транспорту.

9. Порядок проведення конкурсу та видачі дозвільних документів Системи Багатосторонньої Квоти Європейської Конференції Міністрів Транспорту визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Стаття 6.4. Регулярні, нерегулярні та маятникові (човникові) пасажирські міжнародні автомобільні перевезення

1. Регулярні, нерегулярні та маятникові (човникові) пасажирські міжнародні автомобільні перевезення, що здійснюють перевізники України, повинні виконуватись автобусами, що відповідають умовам перевезень та параметрам комфортності і мають понад 20 місць для сидіння пасажирів.

2. При здійсненні міжнародних нерегулярних, маятникових (човникових) та регулярних транзитних перевезень на борту транспортного засобу повинні бути списки пасажирів.

3. Порядок організації регулярних, нерегулярних та маятникових (човникових) перевезень пасажирів у міжнародному сполученні визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

4. Нерезиденти України, які здійснюють регулярні, нерегулярні та маятникові (човникові) перевезення пасажирів та вантажів у міжнародному сполученні по території України, повинні забезпечити необхідні режими праці і відпочинку водіїв, контроль стану їх здоров’я, а також технічний, санітарний, та екологічного стан транспортного засобу відповідно до міжнародних договорів.

Стаття 6.5. Обов’язки автомобільного перевізника і пасажира під час пасажирського міжнародного автомобільного перевезення

1. Під час здійснення пасажирського міжнародного автомобільного перевезення автомобільний перевізник зобов’язаний перед початком такого перевезення перевірити наявність у пасажирів документів, необхідних для в’їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та відмовити у перевезенні пасажирам, які на їх вимогу не пред’явили необхідні документи.

2. Пасажир під час міжнародного автомобільного перевезення, зобов’язаний мати належним чином оформлені документи, необхідні для в’їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та пред’явити їх автомобільному перевізнику на його вимогу.

3. За невиконання обов’язку перевірити перед початком пасажирського міжнародного автомобільного перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в’їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, автомобільний перевізник несуть відповідальність, передбачену законом.

4. Відмова автомобільного перевізника у міжнародному автомобільному перевезенні пасажиру, який на вимогу автомобільного перевізника, не пред’явив документи, необхідні для в’їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, не тягне за собою обов’язок автомобільного перевізника відшкодувати пасажиру заподіяну у зв’язку з цим шкоду.

Стаття 6.6. Межі відповідальності перевізника за втрати чи пошкодження вантажу

1. Перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки відповідно до договору на умовах Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ).

2. Приймаючи вантаж, перевізник перевіряє:

1) вірність записів, зроблених у вантажній накладній щодо числа вантажних місць, а також їх маркування та нумерації місць;

2) зовнішній стан вантажу і його упаковки.

3. Перевізник несе відповідальність за наслідки втрати чи невірного використання документів, зазначених у вантажній накладній і доданих до неї або наданих в його розпорядження; сума відшкодування, яка сплачується перевізником, не повинна, однак, перевищувати ту, яка підлягала б сплаті у випадку втрати вантажу.

4. Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

5. Перевізник не звільняється від відповідальності з причини несправності транспортного засобу, яким він користувався для виконання перевезення, або з причини дій або недогляду особи, у якої був найнятий транспортний засіб, або агентів і службовців останньої.

6. Перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата чи ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов’язаного з однією чи декількома з перерахованих нижче обставин:

1) з використанням відкритих без тентових транспортних засобів, якщо таке використання було погоджене і чітко зазначене у вантажній накладній;

2) з відсутністю чи дефектами упаковки, у випадках, коли вантажі, що перевозяться без упаковки чи без належної упаковки, за своєю природою піддаються псуванню чи пошкодженню;

3) з обробкою, навантаженням, складуванням чи вивантаженням вантажу відправником або одержувачем, чи особами, які діють від імені відправника або вантажоодержувача;

4) з природними властивостями деяких вантажів, внаслідок яких вони піддаються повній або частковій втраті чи пошкодженню, зокрема, внаслідок поломки, корозії, гниття, усушки, нормального витоку або дії молі чи шкідників;

5) з недостатністю або неадекватністю маркування чи нумерації вантажних місць;

6) з перевезенням худоби.

7. Якщо відповідно до цієї статті перевізник не несе відповідальності за деякі обставини, що викликали втрату, ушкодження або затримку, то він несе відповідальність лише в тій мірі, у якій обставини, за які він відповідає згідно цієї статті, сприяли виникненню втрати, ушкодження або затримки.

Стаття 6.7. Перевезення пасажирів і вантажів на території України іноземними перевізниками

1. При виконанні міжнародних перевезень вантажів нерезиденти України повинні мати документи, передбачені міжнародними договорами, зокрема:

1) посвідчення водія;

2) дозвіл України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

3) дозвіл щодо узгодження умов та режимів перевезення в разі перевищення вагових або габаритних обмежень та документ про оплату користування інфраструктурою відповідно до Закону України «Про джерела фінансування дорожнього господарства України»;

4) свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

5) документи, що підтверджують безпечність конструкції, технічного стану та екологічну безпечність транспортного засобу, передбачені міжнародними договорами України, дія яких поширюється на тип транспортного засобу і вид перевезення;

6) документи на вантаж (міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR).;

7) документи стосовно обов’язкового страхування.

2. При виконанні міжнародних перевезень пасажирів нерезиденти повинні мати документи, передбачені міжнародними договорами, зокрема:

1) посвідчення водія;

2) дозвіл України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

3) свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

4) документи, що підтверджують безпечність конструкції, технічного стану та екологічну безпечність транспортного засобу, передбачені міжнародними договорами України, дія яких поширюється на тип транспортного засобу і вид перевезення;

5) список пасажирів;

6) білетно-облікову документацію.

3. Перевезення пасажирів і вантажів між пунктами, розташованими на території України, транспортними засобами, що належать іноземним перевізникам, забороняється, якщо на це не було отримано дозволу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

4. Перевезення пасажирів та вантажів з території України в третю країну або з третьої країни на територію України нерезидентами забороняється без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

4. Перевезення пасажирів та вантажів з території України в третю країну або з третьої країни на територію України нерезидентами забороняється без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

Стаття 6.8. Контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом

1. Контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом проводить центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

2. Під час здійснення міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом контролюється:

1) виконання перевізниками вимог законодавства та міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень;

2) технічний, санітарний та екологічний стан транспортних засобів;

3) вагові і габаритні параметри транспортних засобів;

4) наявність дозвільних документів на міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;

5) облік автомобільних транспортних засобів, які здійснюють міжнародні перевезення пасажирів і вантажів;

6) транспортно-експедиторська документація та ліцензії на здійснення міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;

7) дотриманням правил перевезення небезпечних вантажів.

Стаття 6.9. Транзитні перевезення

1. Транзитні перевезення через територію України, пов’язані з такими перевезеннями міжнародні регулярні перевезення пасажирів та вантажів, які виконуються не резидентами України виконуються у відповідності з міжнародними договорами, враховуючи принципи взаємності на підставі дозволу на виконання транзитних перевезень, виданого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту та Компетентними органами інших країн, і повинні виконуватись на умовах цього Закону.

 

Розділ VII

УБЕЗПЕЧЕННЯ АВТОМОБІЛЬНОГО ТРАНСПОРТУ

 

Стаття 7.1 Система управління безпекою на автомобільному транспорті

1. Управління безпекою на автомобільному транспорті повинно забезпечувати ідентифікацію ризиків та їх розподіл за ступенями ризиків на підставі критеріїв, визначених для певного рівню управління згідно із законодавством та з урахуванням вимог міжнародних стандартів, запобігання дії негативних факторів, що впливають на безпеку автомобільного транспорту.

2. Метою управління безпекою на автомобільному транспорті є збереження життя та здоров’я  людей, охорони довкілля шляхом підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень, спрямованих на убезпечення перевезень та інфраструктури автомобільного транспорту, забезпечення (нормалізації) психофізіологічного стану персоналу автомобільного транспорту.

3. Система управління безпекою на автомобільному транспорті щонайменше охоплює: законодавче, організаційне, нормативне та технологічне, забезпечення процесів перевезень, властивості конструкції та технічного стану транспортних засобів, що впливають на безпеку перевезень, об’єкти і процеси інфраструктури автомобільного транспорту, персонал автомобільного транспорту.

4. Управління безпекою на автомобільному транспорті відповідно до компетенції здійснюють:

1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;

2) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті;

3) місцеві органи виконавчої влади та місцевого самоврядування;

4) роботодавці, суб’єкти господарювання, що експлуатують транспортні засоби, автомобільні перевізники або уповноважені ними особи.

5. Типове положення про Систему управління безпекою на автомобільному транспорті затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

6. Автомобільний перевізник, суб’єкт господарювання, який утримує транспортні засоби, затверджує положення про систему управління безпекою перевезень на підприємстві обирає форму організації управління безпекою перевезень відповідно до ступеню ризику певного виду перевезень з урахуванням вимог Типового положенням про Систему управління безпекою на автомобільному транспорті.

Стаття 7.2. Типове положення про Систему управління безпекою на автомобільному транспорті

1. Типове положення про Систему управління безпекою на автомобільному транспорті (далі – безпека перевезень) має встановлювати:

1) функції управління безпекою перевезень, щонайменше такі: структура та організація системи управління безпекою перевезень, оцінювання ризиків та вжиття заходів з їх попередження, збирання та аналізування інформації про стан безпеки перевезень, оперативне реагування та службове розслідування дорожньо-транспортних пригод (далі – ДТП), планування та виконання робіт, пропаганда безпечності, оцінювання і контроль за ефективністю вжитих заходів;

2) вимоги до посадових осіб, що здійснюють управління безпекою перевезень, їхні права та обов’язки;

3) порядок створення та функціонування служб безпеки перевезень, засади делегування частини функцій з управління безпекою іншим особам.

Стаття 7.3. Служба безпеки перевезень

1. Автомобільний перевізник, суб’єкт господарювання, який утримує транспортні засоби, повинні створити службу безпеки перевезень. Допускається делегувати частину функцій з управління безпекою перевезень іншим особам  на умовах договору, типову форму якого встановлено Типовим положенням про Систему управління безпекою на автомобільному транспорті.

2. Функції з управління безпекою перевезень виконують особи, які одержали посвідку про спеціальну підготовку як фахівці з управління безпекою перевезень згідно з вимогами Типового положення про Систему управління безпекою на автомобільному транспорті.

3. Служба безпеки перевезень підпорядковується безпосередньо роботодавцю або його представнику. Особи, що виконують функції з управління безпекою на підставі договору, несуть відповідальність відповідно до умов цього договору.

4. Посадові особи служби безпеки або особи, що виконують функції з управління безпекою перевезень на підставі договору, у разі виявлення порушень вимог системи управління безпекою перевезень мають право:

1) видавати керівникам структурних підрозділів автомобільного перевізника, суб’єкта господарювання, який утримує транспортні засоби, обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань забезпечення безпеки перевезень;

2) вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань з безпеки перевезень і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог законодавства з безпеки перевезень;

3) надавати роботодавцю або його представнику подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які порушують вимоги з безпеки перевезень.

5. Припис щодо усунення наявних недоліків з безпеки перевезень може скасувати лише роботодавець або його представник за умови вжиття ним коригувальних заходів, ефективність яких документально підтверджено.

6. Ліквідація служби безпеки перевезень допускається тільки у разі ліквідації автомобільного перевізника, суб’єкта господарювання, який утримує транспортні засоби.

Стаття 7.4 Організація технічних розслідувань причин ДТП, що трапились за участі ліцензованого транспорту

1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту проводить технічне розслідування ДТП, що трапились за участі ліцензованого транспорту, в результаті якого загинуло 5 і більше людей або травмовано 10 і більше людей, з метою вжиття таких заходів:

1) організаційне запобігання та зменшення тяжкості можливих ДТП для людей, довкілля, держави;

2) розроблення розпорядчих та нормативно-правових актів, проектів нормативно-правових актів з метою упередження виникненню ДТП.

2. Технічне розслідування причин ДТП проводиться без втручання в роботу органів, процесуальні слідчі дії яких передбачені законодавством.

3. Для технічного розслідування ДТП центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, створює спеціальну комісію з технічного розслідування причин ДТП (далі – комісію).

4. Під час технічного розслідування причин ДТП члени комісії мають право отримувати:

1) інформацію від центральних та місцевих органів виконавчої влади;

2) копії документів, що стосуються забезпечення дотримання норм законодавства з безпеки перевезень, завірені керівниками причетних до ДТП підприємств;

3) документи щодо надання послуг з управління безпекою перевезень, організації;

4) документи щодо здійснення транспортної діяльності, послуг автостанцій, підприємств технічного сервісу й переобладнання транспортних засобів, проведення передрейсового медичного огляду водіїв, щозмінної перевірки технічного стану, ремонту, охорони транспортних засобів, інструктажу, стажування персоналу, послуг органів з підтвердження відповідності транспортних засобів.

5. Інформацію та копії документів, необхідні для проведення технічного розслідування причин ДТП, територіальні підрозділи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, одержують на місці ДТП та у суб’єктів господарювання й передають на розгляд комісії. Члени комісії можуть брати участь у роботах на місці ДТП та у суб’єктів господарювання з метою одержання необхідної для розслідування інформації.

6. Правила проведення технічного розслідування причин ДТП за участі ліцензованого транспорту затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

 

Розділ VІІІ

УБЕЗПЕЧЕННЯ КОНСТРУКЦІЇ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

 

Глава 8.1. Класифікація та реєстрація транспортних засобів

Стаття 8.1. Класифікація транспортних засобів за конструкцією і призначенням

1. Транспортні засоби за конструкцією класифікують згідно з Женевською Угодою 1958 року, а також з урахуванням норм законодавства Європейського Союзу.

2. За призначенням розрізняють транспортні засоби:

1) загального призначення;

2) спеціалізованого призначення;

3) спеціального призначення.

3. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, затверджує класифікації транспортних засобів за конструкцією, екологічністю, енергоефективністю, а також познаки та коди екологічних норм і енергоефективності, правила марковання транспортних засобів за цими ознаками.

Стаття 8.2. Експлуатаційні класифікаційні ознаки транспортних засобів

1. Експлуатаційні класифікаційні ознаки транспортних засобів ґрунтуються на базі класифікації транспортних засобів за конструкцією і призначенням.

2. Для проведення конкурсів перевізників за критеріями комфортності їхні автобуси класифікують за чотирма класами. Кількість зірок збільшується відповідно до підвищення класу комфортності автобуса. Порядок визначення класу комфортності автобусів затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Стаття 8.3. Особливості державної реєстрації транспортних засобів

1. Під час державної реєстрації автобусів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх належності до транспортних засобів загального, або спеціального, або спеціалізованого призначення.

2. Під час державної реєстрації легкових та вантажних автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника та сертифікатами відповідності.

3. Реєстраційний документ транспортного засобуабо запис в електронній базі даних про транспортні засоби повинен містити такі відомості, якщо вони наведені в сертифікаті відповідності:

1) познаку рівня екологічних норм, якому відповідає транспортний засіб;

2) індивідуальну норму димності відпрацьованих газів (скоригований коефіцієнт поглинання) для транспортного засобу з дизельним двигуном;

3) рівень акустичного шуму, визначеного на нерухомому транспортному засобі.

4. Порядок державної реєстрації транспортних засобів транспортного засобу затверджує Кабінет Міністрів України.

Глава 8.2. Вимоги до транспортних засобів та частин до них

Стаття 8.4. Загальні вимоги до конструкції та технічного стану транспортних засобів

1. Конструкція та технічний стан транспортних засобів мають забезпечувати:

1) безпеку людей, які користуються транспортними засобами чи беруть участь у дорожньому русі;

2) відповідність нормам і нормативам стосовно викидів забруднювальних речовин, парникових газів, електромагнітних завад, рівня акустичного шуму та інших чинників негативного впливу на людину та довкілля;

3) запобігання пошкодженню транспортними засобами доріг та їх облаштування;

4) захист від незаконного використання транспортних засобів та запобігання пошкодженню вантажів;

5) збереження властивостей безпечності від моменту виготовлення транспортного засобу до його утилізації;

6) відповідність іншим вимогам законодавства.

2. Транспортні засоби та частини до них повинні відповідати вимогам законодавства, чинного на дату першої державної реєстрації в Україні, та нормативної, конструкторської та експлуатаційної документації і мати марковання для їх ідентифікації.

3. Конструкція транспортних засобів та частин до них повинні відповідати вимогам, наведеним у:

1) технічних приписах;

2) Зведеній резолюції про конструкцію транспортних засобів (R.E.3) Комітету внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК ООН), на яку є посилання в Правилах ЄЕК ООН;

3) правилах, нормах, нормативах і стандартах законодавчо регульованої сфери та законодавчо нерегульованої сфери, якщо вони застосовані виробником.

4. Габарити транспортних засобів не повинна перевищувати:

1) за шириною – 2,6 метри;

2) за висотою від поверхні дороги – 4 метри (для контейнеровозів на встановлених уповноваженими органами маршрутах – 4,35 метри);

3) за довжиною – 22 метри (для маршрутних транспортних засобів – 25 метрів);

5. Маса транспортного засобу не повинна перевищувати  40 тонн (44 тонни для контейнеровоза, на дорогах загального призначення, 46 тонн − на дорогах маршрутів, встановлених уповноваженими органами відповідно до законодавства). Маса транспортного засобу, що припадає на одиночну вісь не повинна перевищувати  11 тонн (11,5 тонн для автобусів та тролейбусів). Маса транспортного засобу, що припадає на суміжні здвоєні осі, у разі відстані між ними менше 1 метра не повинна перевищувати 11 тонн; у разі відстані між ними не менше 1 метра, але менше 1,3 метра не повинна перевищувати 16 тонн;  у разі відстані між ними не менше 1,3 метра, але менше 1,8 метра не повинна перевищувати 18 тонн, у разі відстані між ними не менше 1,8 метра не повинна перевищувати 20 тонн. Маса транспортного засобу, що припадає на строєні осі, у разі відстані між суміжними осями не більше 1,3 метра не повинна перевищувати 21 тонну, у разі відстані між суміжними осями більше 1,3 метра, але не більше 1,4 метра − не повинна перевищувати 24 тонни.

6. Вимоги до змісту та узгодження нормативної документації на транспортний засіб, його частини та обладнання, експлуатаційні матеріали, у разі їх виробництва на території України, а також на послуги з технічного обслуговування і ремонту цих виробів затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

7. Транспортний засіб повинен мати унікальний міжнародний ідентифікаційний номер, а його складники – маркування, достатнє для їх однозначної ідентифікації.

8. Порядок присвоєння та реєстрації уповноваженим органом затвердження типу міжнародного ідентифікаційного коду виробника транспортного засобу (WMI) та символів міжнародного ідентифікаційного номера транспортного засобу (VIN), який виготовлений в Україні, затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Стаття 8.5. Додаткові вимоги до транспортних засобів, які допускають до виконання перевезень з підвищеними вимогами щодо безпеки перевезень

1. Транспортні засоби, що перебувають в експлуатації і допущені до здійснення перевезень з підвищеними вимогами щодо безпеки перевезень, повинні мати додаткові системи убезпечення конструкції транспортних засобів, життя та здоров’я людей.

2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, затверджує:

1) види перевезень з підвищеними вимогами щодо безпеки;

2) категорії і призначення транспортних засобів, що обладнуються контрольними пристроями (тахографами), засобами зі складу інтелектуальних транспортних систем, зокрема із застосуванням технології глобального позиціювання рухомих об’єктів;

3) порядок ведення переліку суб’єктів господарювання, що здійснюють установлення та технічне обслуговування контрольних пристроїв (тахографів) в транспортних засобах, формує цей перелік та розміщує на офіційному веб-сайті відповідну інформацію;

4) порядок обігу карток, що використовуються в контрольних пристроях (тахографах);

5) порядок видачі свідоцтв про відповідність спеціальних транспортних засобів нормам, установленим в Угоді про міжнародні перевезення швидкопсувних харчових продуктів та про спеціальні транспортні засоби, які призначені для цих перевезень (УПШ);

Стаття 8.6. Додаткові вимоги до транспортних засобів, які використовують для міжнародних перевезень

1. До міжнародних перевезень пасажирів та вантажів допускаються транспортні засоби, на які є документальне підтвердження безпечності їх конструкції, технічного стану, зокрема, екологічної безпечності транспортного засобу відповідно до міжнародних договорів України, дія яких поширюється на тип транспортного засобу і вид перевезення, а також національні реєстраційні документи, документи стосовно страхування, номерні та розпізнавальні знаки.

2. Причепи та напівпричепи, які використовуються автомобільними перевізниками на законних підставах для міжнародних перевезень вантажів, можуть мати реєстраційні документи, номерні та розпізнавальні знаки іншої держави, у якій вони зареєстровані.

3. У транспортному засобі, призначеному для міжнародних перевезень небезпечних вантажів, крім документів, що підтверджують їх відповідність вимогам, визначеним пунктами 1 та 2 цієї статті, мають бути документи про допущення до перевезень таких вантажів, які видаються в порядку, встановленому уповноваженим органом.

4. У транспортному засобі, призначеному для міжнародних перевезень швидкопсувних вантажів, крім документів, що підтверджують їх відповідність вимогам, визначеним пунктами 1 та 2 цієї статті, мають бути документи про допущення до перевезень таких вантажів, які видаються згідно з нормами УПШ.

5. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, затверджує порядок отримання Міжнародного сертифіката технічного огляду транспортного засобу.

Стаття 8.7. Вимоги щодо обладнання транспортних засобів системами безпеки

1. Ременями безпеки сидінь пасажирів та водія повинні бути обладнані:

1) автобуси, які використовують для регулярних пасажирських перевезень на міжміських і міжнародних автобусних маршрутах;

2) автобуси, які використовують для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень.

2. Ремені безпеки та їх кріплення повинні відповідати вимогам технічних приписів.

3. Пристроями для обмеження швидкості повинні бути обладнані такі транспортні засоби:

1) вантажні автомобілі, що мають повну масу понад 3,5 тонни, з датою першої реєстрації в Україні після 1 січня 2008 року;

2) автобуси з датою першої реєстрації в Україні після 1 січня 2008 року;

3) автобуси спеціалізованого призначення, призначені  для перевезення школярів.

4. Пристроями для обмеження швидкості можуть бути не обладнані транспортні засоби:

1) призначені для перевезення пасажирів, з конструктивною максимальною швидкістю менше 100 км/год (крім автобусів спеціалізованого призначення, призначених для перевезення школярів);

2) призначені для перевезення вантажів, з конструктивною максимальною швидкістю менше 90 км/год;

3) які експлуатуються Збройними Силами, силами цивільної оборони, силами підтримання громадського порядку, пожежними підрозділами та іншими службами екстреного виклику;

4) які застосовують як громадський або комунальний транспорт виключно в умовах міста;

5) які експлуатуються виключно поза дорогами загального користування;

6) які використовуються для здійснення наукових досліджень на дорогах.

5. Пристрої для обмеження швидкості, якими обладнано транспортні засоби, повинні відповідати вимогам технічних приписів та бути налаштовані так, щоб максимальна швидкість вантажних автомобілів не могла перевищувати 90 км/год, автобусів – не могла перевищити 100 км/год.

6. Пристрої для обмеження швидкості, якими обладнано автобуси спеціалізованого призначення, призначені для перевезення школярів, повинні обмежувати максимальну швидкість руху таких автобусів до 70 км/год.

Стаття 8.8. Допуск транспортних засобів до руху автомобільними дорогами, їхніх частин та обладнання до застосування

1. Пропуск на митну територію України з метою вільного обігу транспортних засобів та їх частин, а також  першу державну реєстрацію транспортних засобів, введення в обіг частин здійснюють за умови наявності сертифіката відповідності, виданого згідно з порядком затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання.

2. Процедури допуску транспортних засобів до самостійного руху автомобільними дорогами загального користування:

1) державна реєстрація (перереєстрація) транспортного засобу, відповідність якого підтверджено згідно із законодавством;

2) періодичний контроль технічного стану транспортного засобу спеціально уповноваженими державою суб’єктами господарювання відповідно до законодавства;

3) щозмінний контроль технічного стану транспортного засобу власником транспортного засобу;

3. Кабінет Міністрів України затверджує умови пропуску на митну територію, допуску до вільного обігу та першої державної реєстрації транспортних засобів, їхніх частин та обладнання.

Стаття 8.9. Безпечність транспортних засобів, що експлуатуються

1. Рівень безпечності транспортних засобів, що експлуатуються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту:

1) методами технічного регулювання стосовно імпортованих уживаних транспортних засобів у межах визначених повноважень;

2) науково-технічною експертизою та узгодженням нормативних документів на конструкцію транспортних засобів, що створюються;

3) затвердженням вимог і процедур з питань переобладнання та підтвердження відповідності транспортних засобів;

4) створенням відповідних конкурсних умов для отримання права на перевезення пасажирів за маршрутами автомобільними перевізниками;

5) створенням умов заохочення власників транспортних засобів до їх утилізування та оновлення, відкликання небезпечних транспортних засобів виробником для усунення недоліків або вилученням зі сфери технічної експлуатації;

6) методами ринкового нагляду.

2. Автобуси, які використовують на маршрутах загального користування, повинні бути обладнані системами неперервного контролю за місцем перебування та швидкістю руху автобусів в режимі реального часу.

3. Не допускаються до використання на маршруті пасажирських перевезень автобуси, строк експлуатування яких більше десяти років після виготовлення та ще п’ять років після капітального ремонту, а також переобладнаних з транспортних засобів іншого призначення для перевезення організованих груп дітей на маршрутах протяжністю більш як п’ятдесят кілометрів.

4. Порядок відкликання із сфери технічної експлуатації небезпечних транспортних засобів, їхніх частин та обладнання, експлуатаційних матеріалів затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Стаття 8.10. Підтвердження відповідності транспортних засобів, їхніх частин та обладнання

1. Сертифікати відповідності на кожний транспортний засіб, партію частин та обладнання, тип яких відповідає вимогам технічних приписів, що підтверджується сертифікатом типу транспортного засобу, або частин та обладнання, видають їх виробники або уповноважені представники виробників – резиденти України.

2. Сертифікати типу транспортного засобу або частин та обладнання видають уповноважені органи затвердження типу за умови, що їх конструкція відповідає вимогам технічних приписів.

3. Сертифікати відповідності щодо індивідуального затвердження – на кожний транспортний засіб або партію частин та обладнання, що відповідає вимогам технічних приписів, але відповідність типу яких не підтверджена сертифікатом типу транспортного засобу або частин та обладнання, – видають уповноважені органи затвердження типу або акредитовані відповідно до законодавства органи із сертифікації, які призначені для виконання таких функцій за пропозицією центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, згідно з порядком здійснення процедури призначення органів з оцінки відповідності продукції, процесів і послуг вимогам технічних регламентів, визначеному Кабінетом Міністрів України.

4. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту визначає види транспортних засобів, які підлягають затвердженню типу та індивідуальному затвердженню, та порядок індивідуального затвердження транспортного засобу, частин та обладнання.

5. Ведення реєстру виданих сертифікатів типу транспортних засобів та обладнання, що формується за повідомленнями уповноважених органів затвердження типу і сертифікатів відповідності транспортних засобів або обладнання, виданих виробниками, здійснює орган, визначений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, який забезпечує доступ до зазначеного реєстру органам виконавчої влади.

6. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту:

1) виконує функції компетентного органу з питань забезпечення виконання Женевської Угоди 1958 року;

2) визначає перелік єдиних технічних приписів, які застосовує Україна відповідно до Женевської Угоди 1958 року;

3) визначає виконавчий орган, який здійснює заходи з організаційно-методичного та технічного забезпечення у сфері оцінювання та підтвердження відповідності транспортних засобів , їхніх частин та обладнання, видає окремі затвердження транспортного засобу, частин та обладнання відповідно до Женевської Угоди 1958 року;

4) здійснює контроль за технічним регулюванням у сфері безпеки, допуску до експлуатації, використання та ввезення транспортних засобів;

5) визначає вимоги до уповноваженого органу затвердження типу, технічної служби, випробувальної лабораторії, органу із сертифікації;

6) затверджує порядок затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання, яким встановлює:

— процедури оцінювання відповідності транспортних засобів, їхніх частин та обладнання;

— технічні приписи законодавчо регульованої сфери та вимоги до транспортних засобів, їхніх частин та обладнання;

— процедури оцінки та перевірки відповідності методів виробництва транспортних засобів, їхніх частин та обладнання;

— форми сертифікатів типу транспортного засобу, частин та обладнання та сертифікатів відповідності;

— умови видачі виробниками сертифікатів відповідності на підставі сертифікатів типу транспортних засобів, що виготовляють малими серіями; із застосуванням нових технологій; кінцевої серії;

— заходи з упередження загрози життю, здоров’ю людей та довкіллю від транспортних засобів, їхніх частин та обладнання як затверджених, так і незатверджених;

— умови визнання документів стосовно затвердження типу та інших доказів відповідності транспортних засобів, їхніх частин та обладнання, наданих відповідно до Директив ЄС та міжнародних угод, укладених відповідно до законодавства;

7) визначає уповноважений орган затвердження типу, який видає сертифікати типу транспортного засобу, частин та обладнання і сертифікати відповідності згідно з затвердженим порядком затвердження конструкції транспортних засобів, їхніх частин та обладнання;

8) визначає технічні служби, які виконують випробовування та/або інспектування продукції та/або перевірки відповідності виробництва відповідно до Женевської Угоди 1958 року;

9) затверджує порядок ведення реєстру сертифікатів типу транспортних засобів та обладнання і виданих виробниками сертифікатів відповідності транспортних засобів або обладнання;

10) визначає орган, який веде реєстр виданих сертифікатів типу транспортних засобів та обладнання, що формується за повідомленнями уповноважених органів затвердження типу, і сертифікатів відповідності транспортних засобів або обладнання, виданих виробниками.

7. Центральний орган виконавчої влади у сфері зовнішніх зносин письмово інформує (нотифікує) Генерального секретаря ООН про найменування, місцезнаходження, реквізити для зв’язку компетентного органу, виконавчого (робочого) органу, уповноваженого органу затвердження типу, технічних служб.

Стаття 8.11. Ринковий нагляд, Державний нагляд та контроль за транспортними засобами, їхніми частинами та обладнанням, перевірка відповідності їх виробництва

1. Ринковий нагляд, Державний нагляд та контроль, перевірку відповідності виробництва транспортних засобів, їхніх частин та обладнання здійснюють з метою вжиття обмежувальних (коригувальних) заходів щодо транспортних засобів, їхніх частин та обладнання, які у разі їх використання за призначенням і належного технічного обслуговування або встановлення становлять загрозу життю, здоров’ю людей та довкіллю чи які в інший спосіб не відповідають встановленим вимогам, а також забезпечення відповідності продукції, що ввозиться на митну територію України, встановленим вимогам до моменту її випуску у вільний обіг на митній території України.

2. Державний нагляд та контроль, перевірки відповідності виробництва транспортних засобів, їхніх частин та обладнання відповідно до компетенції здійснюють:

1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, під час виконання процедур державного нагляду та контролю, проведення технічних розслідувань ДТП;

2) уповноважені органи затвердження типу під час здійснення перевірок відповідності виробництва транспортних засобів, їхніх частин та обладнання відповідно до вимог додатку 2 до Женевської Угоди 1958 року;

3) органи митного контролю під час митного оформлення транспортних засобів, їхніх частин та обладнання при ввезенні їх на митну територію України відповідно до законодавства;

4) органи державної автомобільної інспекції під час реєстрації транспортних засобів.

3. Органи, які здійснюють державний нагляд та контроль транспортних засобів, їхніх частин та обладнання, невідкладно повідомляють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, як орган ринкового нагляду та компетентний орган за Женевською Угодою 1958 року про встановлені факти невідповідності транспортних засобів, їхніх частин та обладнання обов`язковим вимогам.

4. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, затверджує порядок вжиття виробниками транспортних засобів, уповноваженими органами затвердження типу та органами із сертифікації обмежувальних (коригувальних) заходів щодо транспортних засобів, їхніх частин та обладнання, які не відповідають обов`язковим вимогам, та у відповідності до вимог Женевської Угоди 1958 року, інформує про це компетентні органи Договірних сторін Женевської Угоди 1958 року.

Глава 8.3. Паливна ефективність транспортних засобів, вимоги до реалізації та використання експлуатаційних матеріалів, призначених для транспортних засобів

Стаття 8.12. Показники паливної економічності транспортних засобів, нормування витрат моторних палив та споживаної енергії під час експлуатації транспортних засобів

1. Виробники та імпортери транспортних засобів повинні надавати в експлуатаційній документації і в технічних умовах на транспортний засіб (якщо технічні умови застосовуються) інформацію щодо показників паливної економічності транспортних засобів, а також витрат електроенергії та запасу ходу для електромобілів у термін не більше 18 місяців з початку серійного постачання на український ринок транспортних засобів у кількості понад 100 одиниць на рік.

2. Перелік показників та методи випробовування, за якими надають інформацію щодо паливної економічності транспортних засобів, а також витрат електроенергії та запасу ходу на електротязі для електромобілів, затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

3. Суб’єкти господарювання своїми розпорядчими документами вводять у дію базові норми витрат палива, нормативи витрат мастильних матеріалів, встановлюють значення коефіцієнтів коригування норм витрат палива та терміни їх дії у регламентованих межах, а також розраховують нормативні витрати палива і мастильних матеріалів для транспортних засобів в певних умовах експлуатації на підставі норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, що затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, як нормативний документ, що встановлює єдині принципи у сфері енергоощадження під час експлуатації транспортних засобів.

Стаття 8.13. Вимоги до автомобільних палив, інших експлуатаційних матеріалів та до їх реалізації

1. Автомобільні моторні палива та інші експлуатаційні матеріали, що використовуються на транспортних засобах, мають відповідати вимогам, встановленим законодавством та конструкторською, зокрема, експлуатаційною документацією виробників транспортних засобів.

2. До запровадження згідно із законодавством певного обов’язкового рівня екологічних норм стосовно викидів забруднювальних речовин транспортних засобів головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в паливно-енергетичному комплексі має бути нормативно забезпечене виробництво, імпортування та підтвердження відповідності моторних палив, призначених для транспортних засобів, що відповідають рівню екологічних норм, який запроваджується.

3. Реалізацію споживачам моторних палив здійснюють за умови їх відповідності на місці реалізації встановленим нормативним вимогам, що підтверджують сертифікатом відповідності. На місці реалізації моторних палив уповноважені органи здійснюють систематичний державний контроль якості моторних палив.

4. Під час роздрібної реалізації палива дані щодо його назви, марки, а також його екологічний клас, повинні бути розміщені у місцях доступних для споживача, а також зафіксовані касовими чеками. На вимогу споживача (покупця), продавець повинен безоплатно надати копію документа про якість (паспорт якості) палива та копію декларації про відповідність палива нормам законодавства.

5. Виробники та імпортери транспортних засобів повинні надавати в експлуатаційній документації та в технічних умовах на транспортний засіб (якщо технічні умови застосовуються) вичерпну інформацію щодо марки і екологічного класу моторного палива, яке може застосовуватися для цього транспортного засобу, та обмежень щодо граничного вмісту у моторному паливі біокомпонентів, металовмісних та інших додатків (присадок).

 

 

 

 

 

Розділ ІХ

УТРИМАННЯ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

 

Глава 9.1. Засади організації, функціонування та розвитку інфраструктури у сфері технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів

Стаття 9.1. Організація мережі підприємств технічного сервісу транспортних засобів

1. Виробник, імпортер транспортних засобів створює мережу підприємств технічного сервісу із забезпеченням авторизованих ремонтників за власними нормами, які не повинні суперечити законодавству України.

2. Виробник транспортного засобу надає відповідне інформаційне забезпечення виконавцю технічного обслуговування та ремонту, виробнику засобів технічного обслуговування та ремонту, незалежному продавцю запасних частин, видавцю технічної інформації, автотоварознавцю і оцінювачу транспортних засобів як майна, закладу, що навчає персонал виконавця або підвищує рівень його кваліфікації, суб’єкту господарювання, який перевіряє технічний стан (діагностує), здійснює технічний контроль транспортних засобів, органам з оцінки відповідності.

3. Виробник повинен на веб-ресурсах надавати доступ до інформаційного забезпечення для зацікавлених осіб, а також повну та достовірну інформацію про порядок і умови отримання цього інформаційного забезпечення.

4. Якщо певна інформація із складу інформаційного забезпечення виробника є об’єктом права інтелектуальної власності або вона є ноу-хау, в доступі до неї виробник може обґрунтовано відмовити.

5. Виробники, імпортери транспортних засобів не можуть обмежувати діяльність авторизованих ремонтників в питаннях надання ними послуг з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів та розповсюдження запасних частин інших виробників, зокрема незалежним ремонтникам.

6. Виконавці технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів застосовують запасні частини, якість яких підтверджена паспортами (етикетками), марковинами виробника, а також документами про підтвердження їх відповідності, якщо законодавством передбачено обов’язкове підтвердження відповідності цих запасних частин.

Стаття 9.2. Інформаційне забезпечення від виробника, імпортера транспортних засобів

1. Склад інформаційного забезпечення:

1) інформація щодо однозначної ідентифікації транспортного засобу та його складників;

2) настанови з експлуатування, ремонтування;

3) технічні настанови (навчальні посібники) щодо технологічних процесів технічного обслуговування ремонту, заборонених методів ремонту, каталоги запасних частин;

4) відомості щодо складників та їх діагностування;

5) схеми електричних з’єднин (монтажні схеми), діаграми електромереж;

6) коди недоліків для діагностичних систем, зокрема спеціальні коди виробника, необхідна інформація про влаштовані (бортові) системи діагностування, зокрема інформація про накопичувані в пам’яті бортового комп’ютера дані стосовно контролю та випробувань;

7) ідентифікаційний номер для тестування програмного забезпечення стосовно певного типу транспортного засобу;

8) дані про трудомісткість технологічних операцій з технічного обслуговування та ремонту для визначених виробничих умов;

9) інформація про спеціальні інструменти, прилади та спеціальне устаткування, рекомендоване виробником для забезпечення процесів утримання транспортних засобів.

2. Виробники (їх уповноважені представники) надають інформаційне забезпечення зацікавленим особам на договірних засадах за обґрунтовану плату з рентабельністю не більше 10 %. Істотною умовою такого договору є періодичність актуалізації інформаційного забезпечення.

3. Порядок надання інформаційного забезпечення виробником, імпортером транспортних засобів затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Стаття 9.3. Експлуатування транспортних засобів

1. Автомобільний перевізник (власник, орендар транспортного засобу), автотранспортний підрозділ підприємства або корпорації підприємств усіх форм власності, забезпечує експлуатаційний життєвий цикл транспортного засобу з дотриманням норм безпечності технічного стану транспортного засобу, встановлених виробником та законодавством, норм охорони праці, пожежної безпеки, правил дорожнього руху, охорони довкілля та санітарного стану.

2. Правила технічного експлуатування транспортних засобів, правила технічного експлуатування пневматичних шин і коліс, правила технічного експлуатування акумуляторних батарей, правила технічного експлуатування систем живлення двигунів газовим паливом, правила технічного експлуатування інших складників транспортних засобів, правила безпечного закріплення та перевезення вантажів, правила транспортування непошкоджених і пошкоджених транспортних засобів затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

3. Санітарний стан транспортних засобів повинен відповідати встановленим вимогам. Спеціальні норми санітарного стану транспортних засобів затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Стаття 9.4. Технічне обслуговування і ремонт транспортних засобів

1. Виконавці технічного обслуговування і ремонту дотримуються норм положення про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів, технічного регламенту з убезпечення відремонтованих або обслужених транспортних засобів та їхніх складників, правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів в дорожніх умовах.

2. Виконавці технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів повинні мати:

1) виробничі будівлі та споруди, що відповідають нормам, встановленим виробником транспортних засобів та законодавством;

2) власні або орендовані засоби технічного обслуговування і ремонту, що відповідають установленим законодавством вимогам;

3) персонал необхідного рівня професійної кваліфікації відповідно до видів виконуваних робіт;

4) інформаційне забезпечення від виробника транспортних засобів;

5) технологічну документацію, яка забезпечує безпеку виробничих процесів для людей і довкілля, а також безпеку відремонтованого або обслуженого транспортного засобу, його системи, складника.

3. Вимоги до виконавця технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів встановлюють у технічному регламенті з убезпечення відремонтованих або обслужених транспортних засобів та їхніх складників, який затверджує Кабінет Міністрів України.

4. Правила надання послуг з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, правила надання послуг з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів в дорожніх умовах затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

5. Власник транспортного засобу або особа, яка його утримує:

1) забезпечує своєчасне і в повному обсязі проведення робіт з технічного обслуговування і ремонту згідно з технічними умовами, нормами, нормативами, встановленими виробником та наведеним у його інформаційному забезпеченні для визначених ним виробничих умов;

2) у разі потреби коригує відповідно до положення про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів норми, нормативи, встановлені інформаційним забезпеченням від виробника, якщо фактичні умови технічного експлуатування транспортних засобів відрізняються від визначених виробником;

3) згідно з положенням про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів затверджує скориговані відповідно до його виробничих умов норми (нормативи) технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів в післягарантійний період, зокрема для модернізованих, переобладнаних у сфері технічної експлуатації транспортних засобів, для прогресивних технологічних рішень з технічного обслуговування і ремонту, для застосування сучасних експлуатаційних матеріалів.

6. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, здійснює технічне регулювання у сфері технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів і, зокрема, затверджує:

1) технологічні вимоги до засобів перевірки технічного стану, обслуговування і ремонту колісного транспортного засобу;

2) порядок ведення переліку застосованих відповідно до законодавства засобів перевірки технічного стану, обслуговування і ремонту колісного транспортного засобу;

3) вимоги до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методи такої перевірки;

4) порядок підвищення рівня кваліфікації персоналу виконавця технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів;

5) положення про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів.

Стаття 9.5. Зберігання транспортних засобів

1. Автомобільні перевізники, власники (користувачі) транспортних засобів повинні забезпечувати їх зберігання згідно з вимогами виробників транспортних засобів у спеціально пристосованих для цього приміщеннях, гаражах, на майданчиках, стоянках, забезпечених відповідною охороною.

2. Органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень визначають місця зберігання транспортних засобів на відповідній території та здійснюють контроль за діяльністю суб’єктів господарювання, щодо використання місць зберігання, відповідно до законодавства.

Стаття 9.6. Контроль за технічним станом транспортних засобів

1. Контроль за технічним станом транспортних засобів передбачає:

1) обов’язковий технічний контроль транспортних засобів відповідно до законодавства;

2) перевірку технічного стану транспортних засобів автомобільними перевізниками;

3) контроль технічного стану транспортних засобів в дорожніх умовах.

2. Порядок проведення обов’язкового технічного контролю транспортних засобів та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів затверджує Кабінет Міністрів України.

3. У період між обов’язковими технічними контролями відповідність технічного стану транспортних засобів вимогам законодавства забезпечує автомобільний перевізник.

4. Порядок перевірки технічного стану транспортних засобів автомобільними перевізниками, порядок перевірки технічного стану транспортних засобів в дорожніх умовах затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Стаття 9.7. Списання транспортних засобів

1. Суб’єкт господарювання  списує транспортний засіб, коли вичерпано його середній ресурс відповідно до законодавства, коли витрати на його утримання більші за відповідні ринкові послуги з перевезень у регіоні його діяльності. Технічне положення про списання колісних транспортних засобів та спеціальних машин, виконаних на колісних шасі, затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

2. Залишки списаного внаслідок пошкодження транспортного засобу можуть бути використані як запасні частини, якщо їх повторне використання не заборонено законодавством.

Стаття 9.8. Завдання нагляду за сферою технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів

1. Нагляд за сферою технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів здійснюють органи місцевого самоврядування з питань дотримання підприємствами, фізичними особами-підприємцями таких норм законодавства:

1) відповідність умов безпечного технічного експлуатування транспортних засобів;

2) забезпечення і дотримання норм щозмінної перевірки технічного стану та обов’язкового технічного контролю транспортних засобів;

3) забезпечення і дотримання норм технічного регламенту з убезпечення відремонтованих або обслужених транспортних засобів та їхніх складників;

4) наявність інформаційного забезпечення від виробника транспортних засобів підприємствам технічного сервісу.

2. Ринковий нагляд передбачає контроль за дотриманням норм щодо виконання ремонту і забезпечення ремонтником вимог до відремонтованого транспортного засобу, призупинення експлуатування небезпечного відремонтованого транспортного засобу згідно з порядком нагляду за відповідністю конструкції та технічного стану відремонтованого транспортного засобу, який затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, передбачаючи в процедурах нагляду участь органів місцевого самоврядування.

Стаття 9.9. Вибір методів та операцій з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів

1. Не використовують методи та операції технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, їхніх складників із числа заборонених їхнім виробником.

2. Власник і виконавець технічного обслуговування і ремонту транспортного засобу в питаннях вибору методів і операцій ремонту дотримується відповідних операцій виробника і законодавства, зокрема з питань утилізування, а також Правил ЄЕК ООН або еквівалентних Директив Європейського Союзу, згідно з якими затверджено тип транспортного засобу або його сертифіковано.

3. Для оцінки збитків внаслідок пошкодження транспортного засобу або його складника застосовують методи і операції ремонту, ураховують їх трудомісткість, встановлену для визначених виробничих умов і технологічних процесів виробником транспортного засобу або відповідно до законодавства експертом-оцінювачем транспортного засобу як майна.

4. Допускається в господарській діяльності застосовувати норми трудомісткості ремонтних операцій, що наведені для визначених виробничих умов в довідниках і базах даних саморегулівних асоціацій експертів-оцінювачів транспортних засобів як майна, судових експертів за умови, що ці норми стосуються ідентифікованого за визначеними цими довідниками або базами даних транспортного засобу того ж типу, версії, варіанту виконання.

5. Трудомісткість ремонтних операцій відповідно до частин 3 та 4 цієї статті для фактичних виробних умов виконавця може бути скоригована відповідно до статті 36 Закону України «Про дорожній рух».

Глава 9.2. Особливості технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів

Стаття 9.10. Особливості договору з надання послуг з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів

1. Договір про технічне обслуговування і ремонт транспортного засобу укладають відповідно до вимог цивільного законодавства між замовником і виконавцем (договір, наряд-замовлення, накладна, квитанція, усний договір).

2. Істотними умовами договору про технічне обслуговування і ремонт транспортного засобу є:

1) перелік складових частин (матеріалів), використаних виконавцем, а також наданих замовником виконавцю для виконання робіт із технічного обслуговування або ремонту транспортного засобу;

2) перелік документів, який надається замовнику для підтвердження виконання технічного обслуговування чи ремонту, та гарантії виконавця щодо виконаних робіт.

3. Виконавець за договором про технічне обслуговування і ремонт транспортного засобу під час його укладання чи виконання не може нав’язувати замовнику за цим договором додаткові оплачувані послуги.

Стаття 9.11. Обов’язки та відповідальність виконавця за договором про технічне обслуговування і ремонт транспортних засобів

1. Виконавець за договором про технічне обслуговування і ремонт транспортних засобів зобов’язаний:

1) надавати можливість замовнику (уповноваженій ним особі) особисто органолептичними методами контролювати виконання робіт за договором за умови додержання вимог безпеки з охорони праці, передбачених законодавством;

2) гарантувати відповідність технічного стану транспортного засобу встановленим вимогам у межах проведеного ним технічного обслуговування і ремонту цього транспортного засобу;

3) підтверджувати документально види та обсяги виконаних робіт та надавати замовнику відповідні документи із зазначенням дати виконання;

4) забезпечити збереженість транспортного засобу в процесі надання послуг.

2. Виконавець за договором про надання послуг з технічного обслуговування і ремонту транспортного засобу несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання договору згідно з умовами цього договору, якщо інше не передбачено законодавством.

Стаття 9.12. Права замовника за договором про технічне обслуговування і ремонт транспортного засобу

1. Замовник за договором про технічне обслуговування і ремонт транспортного засобу має право:

1) особисто (або доручити уповноваженій ним особі) органолептичними методами контролювати виконання робіт за договором за умов додержання вимог безпеки з охорони праці, передбачених законодавством;

2) на відшкодування збитків, завданих у результаті невиконання або неналежного виконання виконавцем договору, а також на безплатне усунення ним недоліків у період гарантійного терміну;

3) отримувати від виконавця документальне підтвердження виду та обсягу виконаного технічного обслуговування й окремо виду та обсягу виконаного  ремонту транспортного засобу.

 

Розділ Х

ПРИРОДООХОРОННА ТА РЕСУРСООЩАДЛИВА ДІЯЛЬНІСТЬ

 

Стаття 10.1. Природоохоронна та ресурсоощадлива діяльність на автомобільному транспорті

1. Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, інші центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування урегульовують природоохоронну і ресурсоощадливу діяльність на автомобільному транспорті та враховують у своїх нормативно-правових актах та розпорядчих документах такі основні аспекти природоохоронної і ресурсоощадливої діяльності:

1)         поетапне підвищення вимог до екологічного рівня і енергоефективності нових транспортних засобів та стимулювання прискореного оновлення парку транспортними засобами екологічно сприятливої і енергоефективної конструкції;

2)         підтримання передбаченого конструкцією екологічного рівня та енергоефективності транспортних засобів протягом всього терміну експлуатування;

3)         удосконалення транспортних процесів із запровадженням сучасних логістичних і супутникових технологій, гнучкого використання переваг унімодальних, мультимодальних та інтермодальних перевезень;

4)         удосконалення інфраструктури автомобільного транспорту, зокрема покращення умов дорожнього руху;

5)         розширення використання альтернативних моторних палив і джерел енергії за екологічно сприятливими технологіями;

6)         поступове скорочення застосування транспортних засобів з устаткованням (обладнанням) в якому використовують озоноруйнівні речовини;

7)         підвищення кваліфікації та перепідготовка водіїв з питань безпечних та економічних методів водіння транспортних засобів;

8)         накопичення до визначеної норми та передача на утилізування списаних транспортних засобів, швидкозношуваних складників, а також експлуатаційних матеріалів, що вичерпали свій ресурс;

9)         наукове забезпечення інноваційного характеру розвитку та підвищення ефективності діяльності автомобільного транспорту.

Стаття 10.2. Допуск транспортних засобів до перевезень і дорожнього руху з урахуванням екологічного стану на окремих територіях

  1. Переваги в питаннях допуску транспортних засобів до виконання певних видів перевезень або перевезень за певними маршрутами в населених пунктах з незадовільним екологічним станом, в окремих районах міст, у курортних і заповідних зонах та у місцях масового відпочинку людей, надаються транспортним засобам, що відповідають більш жорстким екологічним нормам щодо викидів забруднюючих речовин і рівня шуму або використовують екологічно сприятливі альтернативні чи нетрадиційні моторні палива і джерела енергії.
  2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту та органи місцевого самоврядування у разі обґрунтованої потреби вводять обмеження щодо рівня екологічних норм, якому (не гірше) повинні відповідати транспортні засоби, що виконують певні види перевезень або перевезення за певними маршрутами на визначених територіях.
  3. Органи місцевого самоврядування можуть вводити в курортних і заповідних зонах, місцях масового відпочинку людей, а також на інших окремих територіях, у разі незадовільного екологічного стану цих територій, обмеження щодо рівня екологічних норм, якому (не гірше) повинні відповідати транспортні засоби, які допускаються до дорожнього руху на цих територіях.

Стаття 10.3 Питання утилізування транспортних засобів та їхніх складників

  1. Списані транспортні засоби, складники транспортних засобів та експлуатаційні матеріали, що вичерпали свій ресурс підлягають утилізуванню винятково на спеціалізованих підприємствах, які здійснюють свою діяльність з їх збирання та перероблення відповідно до законодавства.
  2. Перелік основних складників, предметів обладнання та експлуатаційних матеріалів укомплектованого транспортного засобу, які підлягають утилізуванню, перелік складників, повторне використання яких створює загрозу життю та довкіллю і заборонено, перелік експлуатаційних рідин, що підлягають утилізуванню на спеціалізованих підприємствах, перелік матеріалів, предметів обладнання та складових частин, які можуть містити свинець, ртуть, кадмій та шестивалентний хром, затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
  3. Уживані експлуатаційні рідини, видалені спеціалізованим підприємством, незалежно від величини залишкового ресурсу повторному використанню в складниках транспортних засобів не підлягають.

 

Розділ ХІ

СТАТИСТИЧНА ЗВІТНІСТЬ

 

Стаття 11.1. Вимоги до статистичної звітності

1. Статистична звітність на автомобільному транспорті повинна бути прозорою, уніфікованою та забезпечувати достовірний облік діяльності транспорту.

2. Автомобільні перевізники (юридичні та фізичні особи) зобов’язані здійснювати збір статистичної інформації у визначені нормативними актами з питань статистичних спостережень терміни.

3. Статистична звітність надається спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у галузі статистики на паперових носіях та в електронному вигляді (Регламент Комісії ЄС №2163/2001 від 7.11.2001 щодо технічних заходів передачі статистичних даних про перевезення вантажів автомобільним транспортом).

4. Статистична звітність за видами спостережень (про суб’єктів господарювання автомобільного транспорту, про пасажирські перевезення, про вантажні перевезення, про вантажні транзитні перевезення, про вантажні експортно-імпортні перевезення, про рухомий склад автомобільного транспорту, про пропуск транспортних засобів через державний кордон України, про дорожньо-транспортні пригоди, про правопорушення, про економічну діяльність) надається за встановленою уповноваженими органами формою та змістом.

5. Статистична звітність, яка надається автомобільними перевізниками про пасажирські та вантажні перевезення, має вміщувати такі угрупування інформації:

1) змінні, пов’язані з перевезенням пасажирів та вантажів;

2) змінні, пов’язані з транспортними засобами;

3) змінні, пов’язані з рейсами. (Регламент Комісії ЄС №2163/2001 від 7.11.2001 щодо технічних заходів передачі статистичних даних про перевезення вантажів автомобільним транспортом).

6. Статистична методологія збору і обробки статистичної інформації щодо діяльності автомобільного транспорту (в тому числі шляхом здійснення несуцільних статистичних спостережень), форми для збору статистичної інформації затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики.

7. Для здійснення збору статистичної інформації можуть бути застосовані системи супутникової навігації та інші засоби зв’язку.

8. За потреби спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики спільно з головним органом, на який покладається забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні, що входить до системи органів Міністерства внутрішніх справ України можуть здійснюватися вибіркові статистичні спостереження.

Стаття 11.2. Статистична звітність про суб’єктів господарювання автомобільного транспорту

1. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі статистики відповідно до законодавства про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців отримує від державного реєстратора відомості про державну реєстрацію суб’єктів господарювання автомобільного транспорту.

2. Відомості про суб’єктів господарювання автомобільного транспорту (їх кількість, форма власності та організаційно-правова форма господарювання , місцезнаходження, місце проживання (стосовно фізичних осіб-підприємців) середньооблікова кількість штатних працівників) відображаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики за видами економічної діяльності в розрізі форм власності та організаційно-правових форм господарювання.

Стаття 11.3. Статистична звітність про пасажирські перевезення

1. Автомобільний перевізник надає статистичну інформацію про перевезення пасажирів автомобільним транспортом стосовно пасажирів, транспортних засобів та про рейси за видами сполучення: міське, приміське, міжміське, міжнародне.

2. Інформація стосовно пасажирів повинна включати:

1) кількість перевезених пасажирів;

2) середня відстань перевезень, км.

3. Інформація стосовно транспортних засобів повинна включати:

1) наявність транспортних засобів (в т.ч. орендованих) за марками та моделями;

2) термін експлуатації транспортних засобів;

3) тип та величину пробігу (з пасажирами/порожній);

4) виконану транспортну роботу (пас-км) відповідно до первинної облікової документації;

5) фактичні витрати палива (за видами палива) за типами автомобілів відповідно до первинної облікової документації.

4. Інформація стосовно рейсів повинна включати:

1) вид сполучення (міське, приміське, міжміське, міжнародне), рівень регулярності по кожному виду сполучення (виконання запланованих рейсів: заплановано, виконано, у т.ч. виконано за розкладом.

Стаття 11.4. Статистична звітність про вантажні перевезення (Регламент Ради ЄС №1172/98 від 25.05.98 про статистичну звітність у сфері перевезень вантажів  автомобільним транспортом)

1. Автомобільний перевізник надає статистичну інформацію про перевезення вантажів автомобільним транспортом стосовно вантажів, транспортних засобів та рейсів.

2. Інформація стосовно вантажу повинна включати:

1) тип вантажу, його масу (т);

2) номенклатуру вантажу;

3) за необхідності, класифікацію вантажу як небезпечного;

4) пункт завантаження та розвантаження;

5) тип та величину пробігу (км).

3. Інформація стосовно транспортних засобів повинна включати:

1) наявність транспортних засобів за типами (в т.ч. орендованих);

2) вік у роках;

3) вантажопідйомність;

4) тип перевезення (найм за винагороду/за власний рахунок);

5) тип та величину пробігу (завантажений/порожній);

6) виконану транспортну роботу (ткм) відповідно до первинної облікової документації;

7) фактичні витрати палива (за видами палива) за типами автомобілів відповідно до первинної облікової документації.

4. Інформація стосовно рейсів повинна включати:

1) кількість рейсів (за типами (з вантажем, без вантажу), видами (міжміське, міжнародне).

Стаття 11.5. Статистична звітність про вантажні транзитні перевезення

1. Статистична звітність про вантажні транзитні перевезення здійснюється відповідно до встановленого Кабінетом Міністрів України Порядку обліку, аналізу та прогнозування транзитних вантажопотоків.

Стаття 11.6. Статистична звітність про вантажні експортно-імпортні перевезення

1. Статистична звітність про вантажні експортно-імпортні перевезення здійснюється відповідно до порядку надання звітності суб’єктами господарювання, які здійснюють експортно-імпортні операції послугами.

Стаття 11.7. Статистична звітність про транспортні засоби

1. Статистична звітність про транспортні засоби надається головному органу, на який покладається забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні, що входить до системи органів Міністерства внутрішніх справ України.

2. Інформація за адміністративними регіонами повинна вміщувати статистичні дані про:

1) кількість транспортних засобів за категоріями, класами автобусів (І, ІІ, ІІІ, А. В), моделями та марками, призначенням залежно від форми власності;

2) відомості про автогосподарства, які мають транспортних засобів: не більше 15; 16-50; понад 50;

3) забезпечення в автогосподарствах умов для проведення щоденного медичного огляду; перевірки технічного стану перевізником перед випуском на дорогу;

4) кількість авторизованих та незалежних ремонтників транспортних засобів;

5) групування категорій транспортних засобів, класів автобусів (І, ІІ, ІІІ, А. В) залежно від часу перебування в експлуатації;

6) групування транспортних засобів за конструкцією, що використовують паливо одного виду (бензин, зріджений газ, стиснений газ, дизельне паливо).

Стаття 11.8. Статистична звітність про пропуск транспортних засобів через державний кордон України

1. Статистична звітність про пропуск транспортних засобів через державний кордон України  надається Державною прикордонною службою за ділянками кордону:

1) за видами транспорту (вантажний, автобуси, легкові автомобілі),

2) видом перетину (на в’їзд, на виїзд, транзит),

3)  приналежністю транспортних засобів (українські, іноземні).

Стаття 11.9. Статистична звітність про дорожньо-транспортні пригоди

1. Статистична звітність про дорожньо-транспортні пригоди надається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, судами та страховими компаніями.

2. Статистична звітність за адміністративними територіями про дорожньо-транспортні пригоди надається за такими показниками:

1) за кількістю пригод (усього, із загиблими, пораненими);

2) за кількістю загиблих, поранених;

3) за кількістю загиблих, поранених на 100 тис. населення та на 100 тис. автомобілів;

4) за обставинами та часом (місяцями року, днями тижня, часом доби (світлий, нічний) скоєння;

5) за  причинами скоєння;

6) за участю водіїв у стані алкогольного сп’яніння, під дією наркотиків або медикаментів;

7)за категоріями потерпілих (водії, пасажири, пішоходи, велосипедисти, вік, стать, тяжкість наслідків);

8) за межами (у межах) населених пунктів;

9) за дорожньою поверхнею (суха, мокра).

3. Статистична звітність про дорожньо-транспортні пригоди надається страховими компаніями:

1)обсяг страхових виплат (страхування життя, здоров’я та працездатності);

2) страхування майна (транспортних засобів);

3)страхування заподіяної шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі).

4. Статистична звітність про дорожньо-транспортні пригоди, що сталися з технічних причин, надається судами, які дійшли відповідних висновків стосовно технічного стану:

1) автомобільної дороги, споруд та інших об’єктів на ній, зокрема таких, що відволікають увагу водія;

2) транспортного засобу щодо: систем гальмування, керування, подачі палива і двигуна; зовнішніх світлових приладів; пневматичних шин та елементів підвіски; відповідності закріплення сидінь і ременів безпеки, непридатності для перевезення небезпечних вантажів, великогабаритних і великовагових вантажів, пасажирів з фізичними вадами.

Така статистична інформація оформляється за кожен рік спостережень, у яких відображаються дані минулих років після винесення рішення суду.

5. Статистична звітність про основні невідповідності технічного стану транспортних засобів, виявлені обов’язковим технічним контролем, за кожен рік оформляється центральним орган виконавчої влади з питань безпеки дорожнього руху у визначеному ним порядку за параметрами, узгодженими з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Стаття 11.10. Статистична звітність про економічну діяльність

1. Автомобільний перевізник, який здійснює перевезення пасажирів автобусами та вантажними автомобілями надає статистичну інформацію про економічну діяльність.

2. Інформація за адміністративними територіями про економічну діяльність за останній звітний рік включає таке:

1) організаційно-правова форма власності;

2) наявна кількість транспортних засобів, в т.ч.: вантажних, легкових автомобілів, автобусів;

3) ступінь зносу транспортних засобів, в т.ч.: вантажних, легкових автомобілів, автобусів;

4) середньооблікова кількість штатних працівників, в тому числі водіїв;

5) середньомісячна заробітна плата штатних працівників;

6) обсяг доходів; операційні витрати з реалізованих послуг; формування чистого прибутку (збитку); фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування; рентабельність операційної діяльності;

7) середньорічна величина тарифу (на 1 км (пас-км, ткм) пробігу, на 1 перевезеного пасажира (1 перевезену тонну вантажу), на 1 годину роботи) на послуги за видом перевезень;

8) кількість отриманих від уповноважених органів бланків проїзних квитків і кількість фактично використаних (за номенклатурою та вартістю);

9) інвестиції в основний капітал.

 

Розділ XII

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕВІЗНИКІВ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО АВТОМОБІЛЬНИЙ ТРАНСПОРТ

 

Стаття 12.1. Відповідальність за порушення законодавства про
автомобільний транспорт

1. За порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються санкції за:

1) надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 4.24, 4.25, 4.26. 4.27, 4.28, 4.29, 5.2 цього Закону – адміністративно-господарський штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) виконання нерезидентами України міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, перелік яких визначений статтею 6.7 цього Закону, – адміністративно-господарський штраф у розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) перевезення пасажирів на маршруті протяжністю понад 500 кілометрів одним водієм – адміністративно-господарський штраф у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) відсутність у випадках,  передбачених законодавством, списку пасажирів при здійсненні міжнародного перевезення пасажирів автомобільним транспортом – адміністративно-господарський штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

5) управління транспортними засобами, якщо це передбачено законодавством, без контрольних пристроїв (тахографів) реєстрації режимів праці чи відпочинку водіїв транспортних засобів чи вимкненими такими контрольними пристроями (тахографами) або без щоденних реєстраційних листків режимів праці та відпочинку – адміністративно-господарський штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

6) здійснення водіями міжнародних автомобільних перевезень без розпізнавальних знаків держави реєстрації транспортного засобу – адміністративно-господарський штраф у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

7) невиконання перевізниками або їхніми представниками приписів органів державного контролю щодо усунення  порушень  транспортного законодавства – адміністративно-господарський штраф  у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

8) здійснення нерегулярних, регулярних спеціальних пасажирських перевезень, регулярних пасажирських перевезень на маршрутах загального користування протяжність яких перевищує 50 км, транспортними засобами, у яких місця для пасажирів не обладнані ременями безпеки – адміністративно-господарський штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

9) не створення умов для проведення перевірки, відмова в наданні необхідних документів, не зупинка транспортного засобу на вимогу посадової особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті – адміністративно-господарський штраф у розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

10) несвоєчасне та не в повному обсязі подання статистичної звітності – адміністративно-господарський штраф у розмірі п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

2. За порушення законодавства про автомобільний транспорт до власників автостанцій застосовуються санкції за:

1) відмову власника автостанції укладання договору з перевізником, що визначений відповідним організатором перевезень – адміністративно-господарський штраф у розмірі ста п’ятдесяти мінімумів доходів громадян;

2) порушення вимог статті 4.17 щодо встановлення розміру автостанційного збору – адміністративно-господарський штраф у розмірі ста п’ятдесяти мінімумів доходів громадян;

3) надання автостанційних послуг перевізникам, які не мають договору з відповідним організатором перевезень – адміністративно-господарський штраф у розмірі трьохсот мінімумів доходів громадян.

3. За не проведення, несвоєчасне проведення конкурсу на визначення перевізника на автобусних маршрутах загального користування, чи проведення конкурсу на маршрутах, які згідно статей 2.2 та 2.3  цього закону належать до компетенції іншого організатора, на відповідного організатора перевезень накладається адміністративно-господарський штраф у розмірі триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

4. Порушення правил застосування контрольних пристроїв (тахографів) та встановленого режиму праці і відпочинку водіїв:

1) терміном до 1 години включно – тягне за собою накладення адміністративно-господарський штрафу на водіїв у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб, громадян – суб’єктів господарської діяльності – шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) терміном більше 1 години – тягне за собою накладення адміністративно-господарський штрафу на водіїв у розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян – суб’єктів господарської діяльності – ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3) ненадання водієм під час перевірки зі сторони контрольних органів роздруківки з будь-яких причин, у тому числі і з причини відсутності паперу, чи не представлення необхідної кількості тахокарт – адміністративно-господарський штраф у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

4) використання водієм більше однієї дійсної картки водія – адміністративно-господарський штраф у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

5) використання картки водія видану на іншу особу – адміністративно-господарський штраф у розмірі сорока  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

6) використання пошкодженої картки водія чи картки із закінченим терміном дії – адміністративно-господарський штраф у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

7) використання брудної тахокарти, що унеможливлює однозначного її читання – адміністративно-господарський штраф у розмірі двадцяти  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

5. За невиконання обов’язку перевірити перед початком пасажирського міжнародного автомобільного перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в’їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, автомобільний перевізник несе відповідальність, передбачену законом.

6. Відмова автомобільного перевізника у міжнародному автомобільному перевезенні пасажиру, який на вимогу автомобільного перевізника не пред’явив документи, необхідні для в’їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, не тягне за собою обов’язок автомобільного перевізника відшкодувати пасажиру заподіяну у зв’язку з цим шкоду.

7. Випуск (впуск) з (на) території України транспортного засобу, що виконує міжнародне перевезення, на якому здійснено порушення транспортного законодавства, здійснюється тільки після надання водієм документа щодо сплати адміністративно-господарський штраф у чи виконання припису органу державного контролю,  якщо скарга чи протест на  постанову щодо накладання адміністративного стягнення залишилися без задоволення.

8. Розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

9. При вчиненні однією особою двох або більше правопорушень фінансове стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.

10. Порядок стягнення у вигляді адміністративно-господарського штрафу за порушення, викладені у цій статті та порядок оскарження і опротестування постанови по справі про правопорушення визначає Кабінет Міністрів України.

11. Адміністративно-господарські штрафи стягуються в установленому законодавством порядку центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), та зараховуються до Державного бюджету України.

 

Розділ ХІІІ

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

 

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, за винятком:

1) статей  3.4, 3.5, 3.6, 3.8, які набирають чинності за 2 роки після прийняття цього Закону;

2) частин другої, п’ятої статті 4.8, які набирають чинності за 1 рік з дня прийняття цього Закону;

3) частин четвертої та п’ятої статті 8.5, які набирають чинності з 1 січня 2016 року;

4) частин першої, третьої, четвертої, п’ятої, шостої статті 8.8, які набирають чинності з 1 січня 2013 року;

5) пунктів 1, 4, 5 частини сьомої статті 8.8, які набирають чинності з 1 червня 2013 року;

6) пункту 6 частини сьомої статті 8.8, який набирає чинності з 1 червня 2015 року;

7) частин першої статті 8.9; частин першої, другої, третьої статті 8.11, які набирають чинності з 1 грудня 2013 року;

8) частини другої статті 8.13, яка набирає чинності з 1 січня 2015 року.

 

2. У зв’язку із введенням в дію з „___”___________ року пп. 8,9 статті 2.3 глави 2.1. розділу ІІ; п.2 статті 2.6 глави 2.1. розділу ІІ; п.1 статті 3.1 глави 3.1. розділу ІІІ; п.1 статті 3.3 глави 3.1. розділу ІІІ; пп. 14 та 19 статті 4.17, статей 4.18 та 4.19, п.4 статті 4.25, п.1.1 статті 4.31, п.1.2 статті 4.32, п. 2 статті 4.33 глави 4.5 розділу ІУ в частині організації та правил перевезення пільгових категорій громадян, втрачають чинність з „___”___________ року: п.8/ статті 2.3 глави 2.1. розділу ІІ; п.2/ статті 2.6 глави 2.1. розділу ІІ; п.1/ статті 3.1 глави 3.1. розділу ІІІ; п.1/ статті 3.3 глави 3.1. розділу ІІІ; пп. 14/ та 19/ статті 4.17, статті 4.18/ та 4.19/, п.4/ статті 4.25, п.1.1/ статті 4.31, п.1.2/ статті 4.32, п.2/ статті 4.33  глави 4.5 розділу ІУ.

 

3. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

 

4. До 1 січня 2016 року документ, зазначений у частині четвертій статті 5.2, є необов’язковим за наявності документа про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів, якщо перевищення вагових обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

 

5. До 1 грудня 2014 року пропуск транспортних засобів, частин та обладнання на митну територію України з метою вільного обігу, а також перша державна реєстрація транспортного засобу, введення в обіг обладнання здійснюється за наявності сертифіката відповідності, виданого згідно з нормативно-правовим документом, зазначеним у пункті 6 частини сьомої статті 8.11 або за наявності сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання), виданого згідно з розділом IV Декрету Кабінету Міністрів «Про стандартизацію і сертифікацію».

6. З 1 грудня 2013 року видача сертифікатів відповідності та свідоцтв про визнання на транспортні засоби згідно з розділом IV Декрету Кабінету Міністрів «Про стандартизацію і сертифікацію» припиняється.

 

7. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) у Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., № 51, ст. 1122):

статтю 128-1 викласти в такій редакції:

«Стаття 128-1. Порушення або невиконання правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху

Порушення або невиконання правил, норм і нормативів, стандартів і технічних регламентів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності під час виготовлення, ремонту, модернізації транспортних засобів та їхніх складників або встановлення на них інших предметів, зокрема, додаткового обладнання, не передбаченого конструкцією транспортного засобу, а також під час будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів і дорожніх споруд —

тягне за собою накладення штрафу від ста до ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення, передбачені частиною першою цієї статті, що спричинили пошкодження транспортних засобів, вантажів, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, —

тягнуть за собою накладення штрафу від ста п’ятдесяти до ста вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»;

 

частину шосту статті 133-1 виключити;

 

частину десяту статті 133-1 виключити;

 

статтю 133-1 «Порушення правил надання послуг та вимог безпеки при наданні послуг з перевезення пасажирів чи вантажів автомобільним транспортом» доповнити положеннями такого змісту:

«Управління транспортними засобами без контрольних пристроїв (тахографів) реєстрації режимів праці чи відпочинку водіїв транспортних засобів чи вимкненими такими контрольними пристроями (тахографами) або без щоденних реєстраційних листків режимів праці та відпочинку, якщо це передбачено законодавством – штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

Управління транспортними засобами без обмежувачів швидкості та (або) пасків безпеки, у випадках, якщо вони передбачені законодавством – тягне за собою накладення штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

Порушення встановленого режиму праці і відпочинку водіїв терміном:

1) до 1 години включно – тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі сорок неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб, громадян – суб’єктів господарської діяльності – шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) більше 1 години – тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян – суб’єктів господарської діяльності – сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Водій, який під час перевірки зі сторони контрольних органів не представить роздруківку з будь-яких причин, у тому числі і з причини відсутності паперу, чи не представить необхідну кількість тахокарт – штраф у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Водій, який має більше однієї дійсної картки водія – штраф у розмірі сорока  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Водій, який використовує картку водія видану на іншу особу – штраф у розмірі сорока  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Водій, який використовує пошкоджену картку водія чи картку із закінченим терміном дії – штраф у розмірі сорока  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Водій, який використовує брудну тахокарту, що унеможливлює однозначного її читання – штраф у розмірі двадцяти  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян»;

 

статтю 167 викласти в такій редакції:

«Стаття 167. Введення в обіг або реалізація продукції, яка не відповідає вимогам стандартів законодавчо регульованої сфери, технічних регламентів, правил

Введення в обіг (випуск на ринок України, в тому числі з ремонту) або реалізація продукції, яка не відповідає вимогам стандартів, окремих затверджень, сертифікатів типу, сертифікатів відповідності, норм, нормативів, правил і зразків (еталонів) щодо безпечності, якості, комплектності та упаковки (за винятком випадків, передбачених законодавством України), —

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, громадян-власників підприємств чи уповноважених ними осіб від двадцяти до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»;

 

статтю 168-1 викласти в такій редакції:

«Стаття 168-1. Виконання робіт, надання послуг громадянам-споживачам, що не відповідають вимогам технічних регламентів, стандартів законодавчо регульованої сфери, норм, нормативів і правил

Виконання робіт, надання послуг громадянам-споживачам, що не відповідають вимогам технічних регламентів, стандартів законодавчо регульованої сфери, норм, нормативів і правил, —

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, від одного до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»;

 

статтю 169 викласти в такій редакції:

«Стаття 169. Передача замовнику або у виробництво документації, яка не відповідає вимогам технічних регламентів, стандартів законодавчо регульованої сфери, норм, нормативів і правил

Передача замовнику або у виробництво конструкторської, технологічної та проектної документації, яка не відповідає вимогам технічних регламентів, стандартів законодавчо регульованої сфери, норм, нормативів і правил щодо якості продукції та її безпеки, —

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, громадян-власників підприємств чи уповноважених ними осіб від трьох до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»;

 

статтю 170-1 викласти в такій редакції:

«Стаття 170-1. Введення в обіг продукції, щодо якої немає сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності чи декларації про відповідність, а також неправомірне застосування національного знака відповідності

Введення виробником чи постачальником в обіг продукції (у тому числі імпортної), яка підлягає обов’язковому підтвердженню відповідності, але щодо якої немає сертифіката типу, сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності чи складеної відповідно до вимог технічного регламенту з підтвердження відповідності декларації про відповідність, а також неправомірне застосування національного чи іншої держави знака відповідності, −

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, громадян-власників підприємств чи уповноважених ними осіб, громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян»;

 

статтю 172-1 викласти в такій редакції:

«Стаття 172-1. Порушення встановленого порядку видачі окремого затвердження, сертифіката типу, сертифіката відповідності

Порушення встановленого порядку видачі окремого затвердження, сертифіката типу, сертифіката відповідності –

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від трьох до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»;

 

пункт 1 частини другої статті 229 викласти в такій редакції:

«Від імені органів автомобільного транспорту та електротранспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) на автомобільному та пасажирському електротранспорті (тролейбус, трамвай):

голова − штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

заступники голови Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, начальники управлінь Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, та областях — штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

заступники начальників управлінь Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, та областях — штраф до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

посадові особи – штраф до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;»

 

пункт 2 частини другої статті 229 виключити.

2) у Законі України «Про дорожній рух» (Відомості Верховної Ради  України, 1993 р., № 31, ст. 338):

В абзаці другому частини другої статті 16 слова “ліцензійну картку на автомобільний транспортний засіб у разі надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів” замінити словами “ліцензійну картку на автомобільний транспортний засіб у разі надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів”;

 

статтю 29 викласти в такій редакції:

«Стаття 29. Допуск транспортних засобів, їх частин та обладнання до участі у дорожньому русі».

1. До участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, їх частини та обладнання, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні технічних регламентів, технічних приписів, правил, нормативів і стандартів законодавчо регульованої сфери, що мають сертифікат відповідності цим вимогам, укомплектовані відповідно до законодавства і пройшли обов’язковий технічний контроль (за винятком транспортних засобів, що не підлягають такому контролю).

2. Особливості підтвердження відповідності транспортних засобів, їх частин та обладнання визначаються Законом України «Про автомобільний транспорт».

3. З метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається в порядку і за плату, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

4. Місце переїзду автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів транспортними засобами на гусеничному ходу для виконання сільськогосподарських робіт встановлюється власником дороги, вулиці та залізничного переїзду спільно з Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України.

5. Пересування транспортних засобів на гусеничному ходу дозволяється тільки на місцевих шляхах без твердого покриття при мінусовій температурі атмосферного повітря.

6. Не допускається участь у дорожньому русі транспортних засобів з правим розташуванням керма.»;

 

статтю 31 викласти в такій редакції:

«Стаття 31. Основні вимоги щодо ввезення на територію України транспортних засобів

1. Виробник, імпортер, який виробляє чи ввозить транспортні засоби, має забезпечити можливість своєчасного технічного обслуговування та ремонту транспортного засобу на підприємствах автомобільного сервісу. Він має надати компетентному органу докази щодо забезпечення виконання Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів, 1958 року з поправками 1995 року щодо наявності у нього необхідного інформаційного забезпечення з питань ідентифікації, технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, а також має визначити складники, які мають ресурс менший ніж ресурс транспортного засобу.

2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту затверджує порядок підтвердження технічних можливостей імпортера з убезпечення транспортних засобів впродовж їх експлуатаційного життєвого циклу.

3. Пропуск транспортного засобу, його складників на митну територію України з метою вільного обігу, а також перша державна реєстрація транспортного засобу, введення в обіг його обладнання здійснюються за наявності сертифіката відповідності»;

 

статтю 32 викласти в такій редакції:

«Стаття 32. Основні вимоги щодо переобладнання транспортних засобів

1. Переобладнання транспортного засобу, тобто зміна його конструкції під час технічної експлуатації, параметрів чи призначення із зміною (заміною) кабіни, кузова, їх деталей чи координат установки, спеціального обладнання і номерних агрегатів, не передбачених крéслениками або нормативною документацією на даний транспортний засіб, повинно відповідати правилам, нормам, нормативам і стандартам України та здійснюватися у порядку переобладнання транспортних засобів, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

2. Не дозволяється без погодження з виробниками транспортних засобів та їх складових частин або іншої спеціально уповноваженої на це Кабінетом Міністрів України організації переобладнання, що призводить до зміни повної маси та (або) її розподілу по осях, розміщення центру мас, типу двигуна, його маси, потужності, систем живлення паливом і повітрям, колісної бази чи колісної формули, систем гальмування і керування, силових передач, підвіски, пневматичних шин і коліс.

3. У разі переобладнання п’яти і більше транспортних засобів протягом року суб’єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність з переобладнання транспортних засобів, повинні мати узгоджену з відповідними уповноваженими державними органами нормативно-технічну документацію на відповідний вид переобладнання та свідоцтво про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху. Допуск до експлуатації переобладнаних транспортних засобів здійснюється лише шляхом проведення спеціальних випробувань та оформлення сертифіката на відповідність вимогам чинних в Україні правил, нормативів і стандартів.

4. Переобладнання, що призвело до зміни облікових даних механічного транспортного засобу, повинно бути відображено у його реєстраційних документах.

5. Власник транспортного засобу зберігає, передає (продає) разом з транспортним засобом новому власнику оригінали документів щодо погодження та підтвердження відповідності, які він отримав відповідно до порядку переобладнання транспортних засобів.»;

 

статтю 33 викласти в такій редакції:

«Стаття 33. Основні вимоги щодо технічного стану транспортних засобів, що перебувають в експлуатації

1. Технічний стан транспортних засобів, що перебувають в експлуатації, у частині, що стосується безпеки дорожнього руху, охорони навколишнього природного середовища й енергоефективності має відповідати правилам, нормам, нормативам і стандартам законодавчо регульованої сфери, що були чинними на дату їх першої реєстрації згідно із законодавством.

2. Обов’язок щодо забезпечення належного технічного стану транспортних засобів покладається на їх власників, орендаторів, інших осіб, які їх експлуатують, згідно з чинним законодавством.»;

 

частину шосту статті 34 викласти в такій редакції:

«Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов’язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів. Власники транспортних засобів, що раніше перебували в експлуатації, зокрема за кордоном, мають утримувати оригінали документів попередньої реєстрації (або їхні завірені копії), передавати їх з транспортним засобом новому власнику, пред’являти виконавцю обов’язкового контролю технічного стану транспортного засобу.»;

 

частину восьму статті 35 викласти в такій редакції:

«Забезпечення суб’єктів проведення обов’язкового технічного контролю бланками протоколів перевірки технічного стану транспортного засобу, а також доступом до загальнодержавної бази даних про результати обов’язкового технічного контролю транспортних засобів здійснюється на платній основі. Порядок забезпечення суб’єктів проведення обов’язкового технічного контролю бланками протоколів, доступом до зазначеної загальнодержавної бази даних та розмір плати за надання таких послуг встановлює Кабінет Міністрів України. Методику розрахунку тарифів на послуги з обов’язкового технічного контролю транспортних засобів затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.»;

 

статтю 36 викласти в такій редакції:

«Стаття 36. Основні вимоги до технічного обслуговування, ремонту і перевірки технічного стану транспортних засобів

1. Власники транспортних засобів або особи, які їх експлуатують, зобов’язані забезпечувати своєчасне і в повному обсязі проведення робіт з їх технічного обслуговування і ремонту, перевірки технічного стану згідно з нормами, нормативами, встановленими інформаційним забезпеченням від виробника для визначених ними умов технічного експлуатування транспортних засобів.

2. Якщо фактичні умови технічного експлуатування транспортних засобів відрізняються від визначених виробником, зазначені норми, нормативи в післягарантійний період коригують відповідно до правил системи технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів (їхніх складників), яка має охоплювати увесь експлуатаційний життєвий цикл, а для модернізованих, переобладнаних у сфері технічної експлуатації транспортних засобів, для прогресивних технологічних рішень з технічного обслуговування і ремонту створюють норми (нормативи) технічного регулювання згідно з положенням про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів.

3. Уряд Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повинні організувати роботу і сприяти створенню мережі служб швидкої технічної допомоги учасникам дорожнього руху безпосередньо на автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах.».

3) у Декреті Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» (Відомості Верховної Ради  України, 1993 р., № 31, ст. 338; 2002 р., № 26, ст. 176; 2003 р., № 29, ст. 233; 2004 р., № 6, ст. 38; 2005 р., № 1, ст. 1; 2006 р., № 22, ст. 184; 2009 р., № 10 – 11, ст. 137; 2010, № 23, ст.160; 2011, № 38, ст. 382):

статтю 15 доповнити пунктами 4, 5 та 6 такого змісту:

«4. Для реєстрації сертифікатів відповідності на транспортні засоби та складові (запасні) частини до них в єдиному реєстрі сертифікованої продукції орган з сертифікації надає до центрального органу виконавчої влади – національного органу з сертифікації України інформацію, яка зазначається в сертифікаті відповідності.

5. Реєстрація сертифікатів відповідності транспортних засобів та складових (запасних) частин в державній системі сертифікації повинна завершуватись у термін, що не перевищує одного робочого дня з моменту надходження інформації від органів з сертифікації транспортних засобів»;

 

статтю 20 викласти в такій редакції:

«Стаття 20. Відповідальність посадових осіб центрального органу виконавчої влади – національного органу з сертифікації України, органів з сертифікації продукції та випробувальних лабораторій (центрів), що проводять обов’язкову сертифікацію.

1. Орган з сертифікації продукції або затвердження її типу при проведенні обов’язкової сертифікації несе відповідальність за:

1) необґрунтовану чи неправомірну видачу сертифіката відповідності;

2) порушення правил сертифікації.

2. Акредитована випробувальна лабораторія (центр) несе відповідальність за недостовірність результатів випробувань.

3. Якщо дії, вказані в пунктах 1 та 2 цієї статті, не завдали шкоди споживачеві, громадянам, їхньому майну та навколишньому природному середовищу, орган, винний у порушенні правил, сплачує до державного бюджету України подвійну вартість виконаних робіт на підставі рішення  центрального органу виконавчої влади – національного органу з сертифікації України. При повторному аналогічному порушенні правил сертифікації орган з сертифікації продукції та випробувальна лабораторія (центр) позбавляються права на проведення робіт в державній системі сертифікації терміном на один рік».

4) у Законі України „Про страхування” (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., N 18, ст. 78 ) статтю 20 „Обов’язки страховика” доповнити абзацем восьмим такого змісту:

«Страховик зобов’язаний:

8) у разі настання страхового випадку через виникнення дорожньо-транспортної пригоди надавати спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у галузі статистики інформацію про розмір страхових виплат по страхуванню життя, здоров’я та працездатності; страхуванню володіння, користування та розпорядження майном (транспортним засобом); відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі».

5) у Законі України «Про перевезення небезпечних вантажів» (Відомості Верховної Ради  України, 2000, № 28, ст. 222):

статтю 14 після абзацу четвертого доповнити абзацом такого змісту:

«ведення реєстру атестованих навчальних центрів, що здійснюють підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації водіїв та уповноважених з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів, та реєстру водіїв та уповноважених, які успішно пройшли спеціальне навчання (у розрізі областей)».

6) у Законі України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (Відомості Верховної Ради  України, 2000, № 36, ст. 299):

частину четверту статті 8 викласти в такій редакції:

«…у разі, якщо для провадження певних видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, необхідні особливі вимоги щодо будівель, приміщень, обладнання, інших технічних засобів, та вимог до суб’єкта господарювання щодо доброї репутації, ефективного і стабільного підприємства, відповідного фінансового становища для виконання своїх зобов’язань, такі вимоги включаються до ліцензійних умов…»;

 

пункт 25 частини третьої статті 9 викласти у такій редакції:

«надання послуг з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів, багажу річковим, морським, залізничним транспортом; надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів, багажу автомобільним транспортом»;

 

перше речення частини чотирнадцятої статті 14 викласти у такій редакції:

«До ліцензій на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом додаються ліцензійні картки на кожен автомобільний транспортний засіб».

7) у Кримінальному кодексі України (Відомості Верховної Ради  України,  2001 р., № 25, ст. 131):

статтю 291 викласти в такій редакції:

«Стаття 291. Порушення чинних на транспорті правил

Порушення чинних на транспорті правил, що убезпечують рух, а також технічних регламентів, стандартів законодавчо регульованої сфери, норм, нормативів і правил стосовно виготовлення, переобладнання, ремонту транспортних засобів, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, —

карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням  волі  на строк до п’яти років».

8) у Законі України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, № 1, ст. 1 ):

пункт 17.1 статті 17 доповнити частиною восьмою такого змісту:

«договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів – автомобільних перевізників, що надають послуги з перевезення пасажирів автобусами, укладається  на термін не менше ніж 12 місяців на кожну одиницю транспортного засобу із врахуванням відповідальності перевізника за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю чи/або майну пасажирів у відповідності до повної пасажиромісткості транспортного засобу, визначеної виробником».

9) у Законі України «Про деякі питання ввезення на митну територію України та реєстрації транспортних засобів» (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 34, стор. 1335, стаття.435):

у абзаці першому частини другої статті другої слова «транспортних засобів» замінити словами: «сідельних тягачів, автобусів, легкових та вантажних автомобілів, автомобілів спеціального призначення»;

 

статтю 2 доповнити частинами третьою та четвертою такого змісту:

«Пропуск на митну територію України з метою вільного обігу та першу державну реєстрацію транспортних засобів за кодами товарних позицій 8701 20, 8702, 8703, 8704, 8705 згідно з УКТЗЕД, ввезених на митну територію України або вироблених в Україні, нових і таких, що були в користуванні, здійснюють , починаючи з 1 січня 2015 року, за умови відсутності у конструкції транспортних засобів устатковання (обладнання) в якому використовують озоноруйнівні речовини (зокрема холодильне устатковання та обладнання для кондиціювання повітря).

Пропуск на митну територію України з метою тимчасового ввезення на термін, що перевищує 90 днів упродовж одного календарного року, транспортних засобів, які на момент ввезення були виготовлені та (або) експлуатувалися понад 10 років, здійснюється за умови, якщо вони відповідають законодавчо визначеним екологічним нормам рівня не нижче:

— Євро-2 – з 2014 року;

— Євро-3 – з 2017 року;

— Євро-4 – з 2020 року;

— Євро-5 – з 2023 року»;»

10) у Законі України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» (Відомості Верховної Ради  України, 2006 р., № 12, стор. 488, стаття 101):

в статті 1 термін «технічний регламент» викласти в такій редакції:

«технічний регламент − закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначено характеристики продукції, зокрема модернізованої та (або) серійно відремонтованої, або пов’язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких є обов’язковим. Він може також містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції,  процесу чи способу виробництва».

 

статтю 1 доповнити терміном такого змісту:

«міжнародний технічний регламент − технічний регламент, прийнятий міжнародним договором України або доданий до нього та впроваджуваний відповідно до законодавства»;

 

статтю 15 доповнити частиною другою такого змісту:

«Центральний орган виконавчої влади, уповноважений здійснювати технічне регулювання відповідно до міжнародного договору, виконує функції відповідно до частини першої цієї статті»;

 

частину другу статті 20 доповнити абзацом п’ятим такого змісту:

«інші вимоги, що передбачені законом»;

 

статтю 32 доповнити частиною шостою такого змісту:

«відповідність колісного транспортного засобу, його складника модернізованого та (або) серійно відремонтованого підтверджується винятково сертифікатом відповідності».

11) у Законі України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., N 21, ст. 144)

частину п’яту статті 2 доповнити пунктом 14 такого змісту:

«14) колісні транспортні засоби, їх складові частини та приладдя (лише в частині, що стосується питань ринкового нагляду)”.

 

8. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців від дати набрання чинності цим Законом:

1) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

2) забезпечити приведення центральними органами виконавчої  влади  їхніх  нормативно-правових  актів  у відповідність із цим Законом;

3) відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

4) вжити заходів щодо забезпечення переходу протягом двох років від процедури сертифікації транспортних засобів та обладнання згідно з розділом ІV Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» до процедури затвердження їх конструкції відповідно до вимог Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів, підписаної 20 березня 1958 року в м. Женеві, з поправками 1995 року з урахуванням положень відповідних Директив Європейського Союзу.

 

Пропонуємо надсилати свої зауваження та пропозиції на електронну адресу ВГО „ВААП”: vaap@i.com.ua

Добавить комментарий